Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 2.

Мер вийшов під овації. Помахав рукою своїм мешканцям.

- Він постарів, — прошепотів Валерій.
- Тобі видніше.

Я жодного разу не спілкувався з мером особисто. Та й зблизька ніколи не бачив. Чого не сказати про Валерія Книжника, оператора каналу Стрімер. Колись він та Орест мали з ним бесіду. Але не я. Тоді я хотів бути мисливцем. Мріяв очолити орден. Не слухав оці: у тобі немає мисливської крові, ти не спадковий мисливець. Вірив братам по зброї, що мисливцями стають, а не народжуються.

Тепер я не вірю ні в що...

- Тобі варто зменшити знеболювальні, — Валерій вивів мене з роздумів.
- Що?
- Там серед протипоказань писало про погіршення настрою та розлади психіки, — пояснив. — Твоя депресія частково через них...

- Ми переживаємо темні часи! — мер Еліоса почав звичну промову. — Кожного дня ми чекаємо сигнал тривоги зі стіни. Кожної ночі мисливці освітлюють сірі зони, чекаючи, коли перемир'я завершиться...

Він нагнітав у звичній манері. За останні пів року на зелених зонах, себто території людей, закони стали більш суворими. Всі медіа раптом почали висвітлювати звірства та жорстокість на сірій зоні. Ніби до того нічого не було.

Війна тривала і триватиме ще довго. Підписаний мирний договір з чудовиськами просто дав невеличку перерву перевести подих. Але все колись мало завершитись.

- Зараз повторить Черчилля, — криво всміхнувся Валерій.
- Кого? — не зрозумів.
- Але найтемніші часи перед світанком! — продовжив Платон Сірий.
- Ну казав же, — сам до себе всміхнувся Валерій.

Мер продовжував, але знеболювальні подіяли сильніше. Я чув його голос, але одразу забував щойно почуте. Слова проходили крізь мене мов той вітер. Тож зовсім скоро я перестав зважати на нього.

Він не скаже нічого нового. Ми переможемо, але нам треба багато працювати над цим.

Валерій думав інакше.

Він сидів з камерою і знімав слова Платона Сірого, вічного мера Еліоса. Міста, яке я колись захищав.

А тепер ненавидів.