Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 87.

Штурм все тривав. Шістнадцятий сектор стримував найбільше тих потвор. Вони все лізли й лізли. Попри мене перетягували два міномети.

Ще через кілька секунд пробіг кулеметник. Помічник плівся позаду. Два цинки з кулеметними стрічками він тримав у руках. Ще два під пахвами. Воно все гримало й брязкало. Але через постійну стрілянину ніхто не звертав на то уваги.

Над нами пролетів дрон. Він завис над упирями. Мисливці кріпили на них штуки, котрі називали кігтями. І ось перед нами кіготь розкрився й на упирів упала граната.

- Вниз усі! — закричав Мартин.

Миттю заховався за стіною. Затулив вуха. І побачив Марту. Вона взагалі ні на що не реагувала. Просто весь час стояла збоку і не могла відвести погляд.

Потягнув її на себе.

- Ти що тут...

Вибух. Крики упирів, хмара пилу. Крихітні уламки відбили барабанний ритм по стіні.
Марта не рухалась.

Широко розплющені очі, уривчасте дихання.
Бий, біжи, замри.

Психологія страху проста. У тебе є три реакції на небезпеку. І не завжди ти можеш вибирати. Мисливців вчили першої. І рідше другій.

Студентів, котрі завмирали від страху — відраховували.

- Краще опануйте іншу професію, щоб не довелось вас хоронити! — казали викладачі.

В цьому не було нічого поганого, проте не всі могли перебороти цей стан. Я теж не одразу зміг.

Тож я розумів Марту. Але не співчував. Дурепа, потрібно було чимдуж нестись в батьків маєток в Новий Батурин.

- Прокинься! — крикнув.

Нуль реакції. Порухав її за плечі. Вона спробувала вирватись. Відвісив їй ляпаса.

- То як тобі зараз допоможуть твої гроші?! — заволав їй в обличчя. — Не хочеш відкупитись від вампірів?!

Здається це подіяло.

- Лім, трясця! — заволав Мартин. — Працюй, холєра. Залиш її або скинь за стіну, хай хоч упирів відволіче.

Це на Марту подіяло, вона миттю підхопилась і побігла сходами вниз.

Провів її поглядом. Охорона поспішала до неї...
Один з упирів таки переліз через стіну. Схопив мене руками за бронежилет.