Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 90.

Зі стогоном скотився з тіла упиря.

Він вже не тримав мене іклами. Здається я проломив йому грудну клітину. А шоломом розтрощив йому вилиці. Він лише гаркав. Не міг нормально вдихнути.

Тіло боліло, наче мене збило машиною. Рубець на грудях, здавалось, вибухне. Але серйозно я не постраждав. Піднятись не було сил. Земля під ногами перетворилась в суцільне багно. Злива лила так, що Рагнарок міг до ранку перетворитись на озеро.

Томагавка ніде не було. Джаґернаути були зайняті різаниною з іншими упирями. Деякі таки перескочили через стіну.

Навпомацки знайшов аптечку. Дістав звідти шприц. Вколов собі в ногу.

Адреналін 200 подіяв моментально. З горла вирвався крик, але більше схожий на тваринний, ніж на людський. Ніби десь загарчав пес. Руки заборсались по землі, пальці запустив в багнюку, міцно стискаючи.

Треба добити упиря.

Ноги засмикались. З силою вдарив пʼятою по землі. Перший побічний ефект. Втрата контролю над тілом.

Рорк теж був на стіні. Впізнав по голосу. Він роздавав команди мінометникам і агсникам.
Навіть в суцільній небезпеці з ним ніхто не сперечався.

Я знову зміг себе контролювати. Зняв шолом.

Йти було поки важко, тож до упиря я повз на чотирьох. Він спробував вчепитись у мене руками. Перехопив запʼясток. Іншу поклав на лікоть. Натиснув усім тілом. Хрускіт.

Вільною рукою він дряпав бронежилет, проте плитоноска витримувала. Виліз на упиря згори. Вцілілу руку затиснув коліном.

Про Червону королеву я зовсім забув, тож рука потяглась по шолом.

Замахнувся...

Упир перестав смикатись після третього удару. Шолом дробив йому обличчя, вибивав зуби. Адреналін увійшов у повну силу і я бив його, не зупиняючись. Знову це дивне гарчання, десь з самісінького нутра.

Підіймався поволі. Розігнувся, глянув на небо. Поперек і грудна клітка віддали болем у ноги та плечі.

Не зараз!

Зберись мисливцю!

- Ти цілий? — до мене підійшов джаґернаут.

Зблизька мисливець у цій броні виглядав, як ходячий танк. В правій руці кулемет, у лівій здоровенний мисливський меч. Патронна стрічка від кулемета тягнулась в здоровенний цинковий ящик, закріплений на спині.

Замість відповіді я з силою опустив ногу упирю на шию.

- Думав ти все, — сказав мисливець в броні. — Так гепнутись. Добре, що на оцього виродка приземлився.
- Як там? — запитав.
- Та даємо ради. З шістнадцятого відступили. Добиваємо їх на 19-му...

На нас стрибнув упир. Я відскочив. Потвора плавно приземлилась на чотири кінцівки...

Джагернаут опустив на неї мисливський меч. Так і прибив до землі ударом.

- Жарко в цій броні, — наступив ногою на хребет упирю. — Але я радий, що зараз в ній.

Хрускіт. Упир лише припіднявся. Простягнув до мене руку. Мисливець увігнав меч в шию. Простягнута рука опустилась на землю.

Томагавк знайшов поряд з упирем. Активував магнітну рукавицю і він сам влетів мені в долоню.

Приклав долоню до місця, де вкусив упир. Рана боліла, але крові не було. Це недобре. На упиря я не перетворюсь, але невідомо, що він тими зубами робив перед тим, як надгризти мене.

Дістав з аптечки пластикову упаковку з таблетками. Всього три. Одне від температури, ще одне знеболювальне, і протизапальне.

Ковтнув усе одним махом. Шлунок зранку не зрадіє, але це допоможе. Мисливці навчились боротись з інфекціями, зараженнями та отрутами. Хто не був спадковим і не мав відповідних ген, мали альтернативу у вигляді медицини та фармакології.

Звісно не все було абсолютно не шкідливим, але загнутися від занесеної упирем інфекції не хотілось аж ніяк.

Орест міг би перенести більшість без препаратів. У мене такої розкоші у вигляді спадковості не було. Якби мене вкусив вампір, а не упир — я б не зміг опиратись йому. Він би або перетворив мене, або просто випив до дна.

Через стіну перелізли ще кілька упирів.

Джаґернаут відкрив вогонь з кулемета. Я закрився руками, розуміючи, що це не допоможе. Але на щастя я не був на лінії вогню. Троє миттю перетворились на одне суцільне місиво.

Один з упирів вцілів. Він промчав попри нас. Ухилився від меча джаґернаута і збив мене з ніг. Впав боляче, не встигнув скластись. З легень наче вибили повітря.

Даґернаут націлився, але через стіну полізли нові. Йому довелось вибирати.

- Біжи за тим виродком! — крикнув мені. — З цими я розберусь!

Я не сперечався. Не можна випустити жодного з Рагнароку. Джаґернаут відкрив вогонь.

Я побіг.

Назад не озирався.