Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 60.

Ліхтар був єдиним джерелом світла. Єдиним променем хоч чогось в пітьмі.

Пітьма приховувала тіла. Трупи. Багато трупів. Порвані, спалені, розстріляні. Кров на землі та стінах змішувалась з порохом, гільзами, попелом, брудом та пилом. Це були всі види відтінків червоного та чорного.

Тіла були під стінами. Нанизані на захисні споруди.

Розпростерті на землі. Загороджували проходи.

Доки ми перестрілювались назовні й доки інфанти грались у свою самурайську реконструкцію боїв — тут була люта бійня. Інфанти, люди та упирі. Без ніг, без рук, без голів.

Я обережно йшов, переступаючи тіла. В такій бійні важко було щось розібрати.

Патологоанатоми мали б роботи на роки вперед.
Погризені, спалені, вони лежали чи сиділи в різних позах. Головне не зачепити нікого. Кілька разів випадково копнув кілька гільз. Якщо тут був Жеррар, то не було навіть приблизного шансу його впізнати.

Вони померли під землею. Бились до останнього подиху. Захисники підземних тунелів у щось вірили. Вони мали що захищати. Мали кого. Вони вмирали за Третогор. Помирали за його ідею. Ні, не так. Вмирали за своє бачення Третогора.

А найманці вмирали за гроші.

Так буває. На війні кожний ніби воює за щось спільне. Але також і за своє. Ліхтар посвітив на гніздо кулеметника. Кілька тіл. Старі, молоді. Люди й не люди.  Поруч розкидані мішки з піском. Форпост не витримав.

Сьогодні їх не дочекаються рідні. Хімімото і його самураї увійдуть в легенди. Його воїни бʼються з якудзою на горі. У всіх на очах. Так і запамʼятають сьогоднішній штурм. Ніхто не побачить цю бійню. Ніхто не стане розповідати, що справжній бій пройшов у тунелях. Та й боєм це не назвеш. Просто різанина.

- Там хтось є!

Я миттю вимкнув ліхтар. Припав до стіни. Ліг на землю, виставив автомат на чиїсь ноги.

Кілька пар чобіт. Кроки до мене. Ліхтарями ніхто не світив, зате в абсолютній темряві було видно кілька зелених цяток.

Я думав недовго. Підповз ближче, доки вони мене не розгледіли. Ліг на бік, під стіну. Рука намацала одне з тіл. Тихо, на скільки це було можливо, потягнув на себе. Труп не піддавався.  Занадто важкий. Кроки обережні, зараз вони будуть ближче.