Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 35.

Наступні два дні ми провели в купе. Усім учасникам бійки заборонялось тепер покидати свій вагон. Один з найманців Фестиваля не послухався й вилетів з поїзда на ходу. Ми бачили крізь вікно, як його тіло розпласталось на землі Ієліну. Більше інцидентів не було.

Фестиваль теж не робив спроб накласти руку на винагороду за наші голови. В нього залишилось троє боєздатних бійців. Але в Третогорі ми це виправимо.

Валерій весь час розглядав карту. Хотів знати весь маршрут.

- Спочатку нам до Третогора, — казав йому. — Потім є коротка дорога через Рагнарок або довга через П'ятий Бахмут. Далі потрібно знайти перевізника через синевирську протоку, щоб не йти лісами. Тоді вже аж мегаполіс 42.

Але його це не влаштовувало. Частково я його розумів. Рагнарок кишів вампірами та упирями. Мегаполіс прирік сам себе на голод. Колись вампіри втратили контроль над собою й перебили майже все населення. Випили до дна. Мегаполіс швидко обклали захисною стіною й відстрілювали все, що потрапляло в поле зору. Днем там було тихо. Але вночі тюремників чекало справжнє пекло. Й так кожну ніч...

Валерій не хотів навіть думати про це. Якщо стіна не витримає, назовні вирвуться десятки тисяч голодних упирів. До ранку вони спустошать усе в радіусі кількох кілометрів.

Я вже проїжджав через нього, але виключно вдень. Іноді знаходяться відчайдухи, котрі женуть по старих дорогах на броньованих автівках. Іноді ці відчайдухи ганяють на броньованих автобусах. Ціни в них високі. Надбавка за ризик, як пояснили мені тоді.

П'ятий Бахмут був далі по карті й робив великий крюк. Місто вежа. Єдина з п'яти вцілілих. Тільки ось ця ідея не подобалась вже мені...

- Там ніби немає вампірів, — говорив Валерій. — І, згідно з маркуваннями, чудовиськ там мало...
- Чудовиська це не найбільша проблема за межами Еліоса, — нетерпляче перебив його.

Валерій не розумів.

Тож ми відклали суперечку до моменту прибуття в Третогор. Місто на горі. Місто де правлять інфанти, бо єдині не бояться згоріти від загоряння чорного золота. Тож я залишив Валерія розбиратись з картами та маршрутами, а сам закидався знеболювальними й поринав у сон.

Фестиваль чи його кодло просто зграйка боягузів, а не найманці. Що вони зроблять?

- Вставай! — Валерій потряс мене за плече. — Підіймайся, сраний ти наркоман!

Мені не сподобалось, як він мене назвав, але підійматись чи обмінюватись образами було лінь.

- Тобі треба це побачити! — не відставав Валерій.
- Просто перекажи й коротко.
- Цепеш оголосив нагороду за наші голови!
- Це ми вже чули. Владу не довго залишилось...
- Не той Влад. Старий носферату. Він зробив публічну заяву. Знаєш ким була Анжеліка?
- Ходячим трупом?
- Вона з гангрел.

А ось це було серйозно. Півтора року тому Себастьян Гангрел зробив переворот на червоних зонах Еліоса й зайняв владу. Цепешам єдиним з домінуючих кланів вдалось уціліти. Очевидно Влад та Анжеліка мусили об'єднати сім'ї. Десь далеко в підсвідомості провелись рівні лінії між моєю та його сім'єю. І клятим середньовіччям.

А ми поклали цьому край. Тепер два носферату (а може й більше) хотіли наші голови.

- Живими або мертвими, — читав Валерій. — Вони відрядили по нас кілька вампірів й одного носферату. Ти чув про Бальдра Малкавіана?

Я аж сів на полиці. Дурман від знеболювальних не вивітрився, але відійшов на задній план.

- Герой війни серед монстрів, — відповів. — Бісовий психопат.

Носферату мали неймовірну силу. На одного мисливці йшли кількома взводами й половина не повертались...

- Фестиваль не впустить таку нагоду, — говорив Валерій. — Ще й цей. Хтозна, кого ми зустрінемо в Третогорі...
- Кількох таких самих недоумків, як і Фестиваль, — я намагався надати своєму тону якомога впевненішого звучання. — Ми швидко приїдемо й покинемо місто.
- Але носферату...
- Він вампір. Днем все їх кодло нам не страшне. Як ти собі уявляєш їхнє переміщення?
- Машиною?
- Де ти в чудовиськ бачив машини? Як ти уявляєш, щоб хтось з них покинув Еліос?
- Має бути спосіб?
- Вони мають зробити довжелезний крюк аби вибратись. Пройти між другою та третьою сірою зоною. А це не всім під силу, сам знаєш...

Він знав. Третя сіра зона нікому не була по зубах. Їй начхати хто ти. Твоя могутність для неї нічого не варта. Якщо вона захоче, то забере тебе завиграшки. Забрала Геру, Вавилона. Забрала Ореста...

- То що нам робити? — запитав Валерій.
- Шукати мегаполіс 42, про який писав дід. І чекати, коли ми доїдемо до Третогора. Інфанти там, на скільки мені відомо, не прогнуться під вампірів, чи то Цепеші, чи Гангерли, чи той Бальдр. Їм не дістати нас там...