3

81 10 0
                                    

Попередження!

У одного з героїв ви будете спостерігати ознаки розладу харчової поведінки. Авторка не схвалює таку позицію. Якщо ви помічаєте у себе схожі симптоми - зверніться за психологічною допомогою, будь ласка. Я морально з вами
Дякую за увагу.


– Готові до останнього навчального року, дівчата? – запитала Луїза, кидаючи собі у тарілку салат із запеченим м'ясом.

Сподіваюся, ми не перетримали його у духовці.

Ми з Ві переглянулись, і я взяла відповідальність за відповідь на себе:

– Більш ніж готові, хоча я буду скучати за академією.

– А я не буду, – втрутилася Ві, паралельно спостерігаючи за Люком, бо той балувався і хотів перевернути на себе тарілку з їжею. – Можливо, якби я була на бюджеті зі стипендією, то теж би сумувала... Але не тоді, коли ви щосеместру платите цілі статки за навчання.

Вів'єн має рацію: навчання в Академії мистецтв є шалено дорогим. Тут навчаються: а) або дуже розумні й здібні учні, які отримали грант; б) або дуже багаті. Перший варіант максимально важкий, тому що бюджетні місця обмежені, і мені дуже пощастило, що я пройшла, адже якби ні, то максимум, на що я могла б розраховувати – Державна консерваторія у Ліверпулі. До слова, рівень навчання там зовсім не до порівняння з Академією мистецтв. У останній дуже багато перспектив й можливостей «засвітитися» перед продюсерами, знаменитостями або студіями, які запропонують тобі співпрацю, якщо будеш кращою з кращих. А точніше: якщо зможеш виділити себе з сірого натоппу. Ну або ще один плюс – гарантія на обов'язкове працевлаштування після навчання.

– Що правда, то правда. Добре, що ти принаймні це розумієш, – відповів сумно містер Ролланд, і я тихо хіхікнула.

Подруга кинула на нього благаючий погляд замовчати, а потім додала:

– До речі, Рейчел буде подавати заявку на той щорічний конкурс талантів, який проходить в США.

Я широко розплющила очі, посилаючи їй той самий погляд, який вона показувала татові. Взагалі-то я хотіла, щоби це було таємницею до того моменту, поки я не пройшла відбір.

– Та ти що! – вигукнула місис Ролланд. – Це чудово, Рейчел.

Ох, починається... Я відсунула прибори, якими навіть не встигла скористатися за вечір, і ніяково промовила:

Одна пісня на двохWhere stories live. Discover now