Замість традиційної вечері у ресторані цього готелю з учасниками, ми з Майлзом вирішили замовити їжу в номер і поїсти наодинці. Ні він, ні я не хотіли жодної компанії зараз.
Ми розклались на дивані у вітальні, накрились пледами й взяли по тарілці у руки. Я вибрала запечені овочі з рибою, а Майлз щось схоже на стейк з яловичини. Поки я населяла броколі на виделку, почувся голос хлопця, злегка невпевнений, що вже дивно для нього:
– Після прийому їжі... Чи часто у тебе повторюються...
Він не договорив, боячись підібрати не ті слова, але я й без того догадалась, про що хлопець питає. Я вкусилася за губу, думаючи над відповіддю, так і не направивши їжу до рота. Повз Майлза цей жест не проскочив: зразу помахав головою, кажучи:
– Забудь. Ти не мусиш відповідати, якщо тобі не...
– Наразі тільки тоді, коли сильно перенервую, – перебила його я, переступаючи страх і сором. – І головне: старатись не переїсти, щоб не виникло бажання спустошити шлунок.
Я старалась говорити спокійно, але насправді, всередині, мене дерли кігті. Ні, я не шкодую, що сказала про це Майлзу, але... Я боялась, що знання цього змінить його ставлення до мене. Але й на це навіть натяку на його обличчі не було.
Його очі пильно просканували мої емоції. Зрозумівши, що ці питання не викликають у мене жаху й паніки, він з обережністю продовжив питати:
– Ти не відвідувала психолога з цими симптомами?
– Я була у психолога та пройшла повний курс, проте це було... – спершу я говорила швидко, але, дійшовши до часу, який мала б назвати, з острахом зирнула на партнера, – П'ять років тому.
Між нами повисло неприємне напруження, тільки-но я договорила. Я ледь змусила себе відірвати очі від його щільно зімкнутих губ, коли він шкодував про те, що спитав, й повернутися до тарілки, удавши, що мене не зачепила ця розмова. Стараючись дихати спокійно, я вперше наважилась вкусити шматок броколі й рибки, а Майлз досі сидів не торкаючись своєї порції.
– Так дивно, – його голос знову розрізав тишу.
– Що саме? – пережовуючи, перепитала його, піднімаючи свої очі на нього, але не надовго.
– Сидіти тут з тобою за вечерею. Ніби ніяких чвар між нами й не було ніколи.
Дожувавши, повільно ковтнула їжу, виделкою колупаючи залишені шматки. Моя брова сама злетіла вверх, коли він домовив це. Не могла не нагадати:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Одна пісня на двох
RomanceНавчання у найкращій музичній академії не буває легким, але Рейчел щороку вдається бути у списку кращих. На носі прослуховування на найвідоміший конкурс талантів, де вона може гідно представити свою альма-матер, й заодно набути популярність для майб...
