Одна пісня на двох

17

У мене звело вилиці, аж настільки міцно я стиснула зуби, коли сиділа, чекаючи вердикту. Дівчата теж були поруч. Вони намагалися щохвилини відволікти мене якимись щоденними темами для розмови, але я була сфокусована лише на одному – перемозі.

Я хотіла, я прагнула, я заслужила на неї!

Ще декілька хвилин тому ми сиділи в їдальні і я з нервів з'їла цілу тарілку млинців, від чого мене почало нудити. Я ледь стримувала не полетіти у туалет при дівчатах. Мої очі сканували Майлза, який сидів навпроти, теж чекаючи на новини. Занадто спокійно розмовляє зі своїм дружком Тайлером. Навіть встигають перекинутися декількома жартами. Ідіоти.

- Ти крізь нього зараз дірку пропиляєш, - я сіпнулася від слів Вів'єн, і звернула увагу на неї.

- Мене нервує його присутність. Чому за останній час його стало так багато в моєму житті? Яке було щастя, коли я не бачила його все літо!

- А чому ти так часто говориш про нього?

Я прокліпалася, осмислюючи її питання.

- Ну в сенсі, ти знаєш, що виграєш, тоді чому так переймаєшся про Майлза? – пояснила вона, теж мигцем глянувши на нього.

Маллен також подивився на нас у той момент. Він хитро усміхнувся і підморгнув Ві, від чого вона скривилася й знову обернулася на мене.

- Тому що зараз він робить все, щоби його ім'я крутилося у мене у голові.

Я глянула на свої руки, які розгладжували невидимі складки на брюках. Ві змінила свою увагу на Емму, яка щось говорила їй на вухо. Беатріс з Марі повернулися додому, бо очікування було занадто довгим. Здавалося, що пройшло вже більш ніж дві години, але ні – ми сиділи тут всього пів години. Знущання. Так довго комісія ще не затримувалася, і від розуміння цього ставало дійсно лячно. Вони сто відсотків не могли визначитися, чи я, чи Майлз.

Моє переконання в перемозі вже не було на сто відсотків впевнене.

Я спробувала взяти себе у руки й не піддаватися паніці. Так мене колись вчила мати. Як виглядала б ця ситуація, якби вона була поруч? Вона б точно сказала, що краще мене немає нікого. А якби тато? Він точно б не залишив мене саму. Навіть не бувши у Лондоні, він би подзвонив і говорив зі мною весь цей час, розказуючи про те, як мама сьогодні готувала йому сніданок або гірше – згадував про смішні моменти мого дитинства.