Одна пісня на двох

37

Я сиділа на сходах, поки не настав час йти на сніданок. До свого номера так і не попала через небажання зустрітися з міс Бланш. А щодо Майлза то він, скоріш за все, залишився у новій компанії, і йому чисто байдуже, куди я, та чому побігла. Перед тим, як направитися у ресторан, зайшла у загальну вбиральню, щоби вмити лице холодною водою. Я витерла сльози, привела себе до більш-менш нормального вигляду та вирушила вниз.

По спеціальних позначках, знайшла потрібне місце. Людей уже набігло багато, кожен вибирав собі бажану їжу або напій на шведському столі, який аж вгинався від кількості тарілок. Шлунок одразу знав про себе знати, поки я розглядала різні смаколики. Організм дуже хотів їсти, але розум по старій звичці вважав, що відчуття голодного шлунку – краще. *

Проте, пересилила їх – набрала в тарілку овочів та сиру для сендвіча, а також не забула про каву. Дійшовши до вільного столика, я сіла й почала розглядати людей навколо, роблячи перші ковтки. Більшість з них були відвідувачі готелю, але й деяких конкурсантів можна легко вгадати за їхньою невпевненістю. Інших – за зарозумілим поглядом, й тих, що залишилися – за пофігізмом. Ще зранку, я б подумала, що з третіми найлегше найду спільну мову, але після випадку у залі, належу до першої групи. Але це тільки сьогодні. Далі я покажу, на що здатна...

Я затримала погляд на одному з хлопців, який стояв у кінці зали та чекав поки приготується напій. Моя кружка ледве втрималася у руках, коли той, ніби відчув, підняв голову, глянувши просто на мене. То був той самий хлопець, якого я ледь не збила з дороги. І на його носі красувався помітний синяк.

Чорт, що робити?! Продовжувати сидіти тут чи лишити все й втекти від цього сорому? Що?!

Він ще й, як на зло, взяв кружку й покрокував у мою сторону. Фак.

Не хотіла відчинити двері легенько, а піддалась нервам? Тепер сиди, вислуховуй зауваження у свою сторону і червоній, Рейчел.

– Втеча з місця злочину – така собі ідея, – виважено промовив той хлопець, підійшовши, але не сідаючи навпроти.

– Віриш, чи ні, але мені зараз настільки соромно, що провалюся крізь землю, – призналася, ледь втримавши долоні, щоби не закрити лице.

– Чому не вірю? Вірю. Ти, мабуть, думала, що більше мене не побачиш після цього, але ось він я.