Одна пісня на двох

24

Машина Майлза тільки встигла зупинитися на парковці, як я вже вигулькнула з салону, не витримуючи його тяжкої енергетики поблизу. Їхати з ним в одній машині – це вище моїх сил, я вже декілька разів встигла пошкодувати, що не обрала варіант піти пішки. Проте це не найгірше, що чекало на мене: я стала прямо перед стрімкими сходами, які вели до головного входу адміністрації, і мої коліна заболіли, хоч я ще ні кроку не ступила. Раніше я не задумувалася про те, чому адміністрація знаходиться так високо, але тепер мене стало це цікавити. Не знайшли місце нижче, як, наприклад, наш головний корпус зі студіями. Поки стояла, вагаючись, Майлз мовчки заглушив машину і став поруч, не розуміючи, чого я так довго тлумлюся на одному місці.

Показати йому те, що мені боляче? Ще чого... На горло наступлю собі, але не покажу.

Я прикусила щоки зсередини, й пішла, високо підіймаючи ноги. Чорт, це боляче навіть у вільних джинсах. Хоч і неприємно, але я прискорилася, щоби швидше закінчити свої муки. Майлз чемно йшов позаду, не кажучи таки ні слова. Та й взагалі цілу дорогу він був ніби не у машині, а десь далеко у думках.

Мені досі було складно уявити нашу подальшу співпрацю. Здається, що ми обоє досі не усвідомили наскільки великі масштаби цієї проблеми. Ми не вміємо домовлятися, працювати разом, досягати консенсусу... Та, блін, у нас навіть банальний діалог не виходить. Я ставлю десять фунтів на те, що нас швидше дискваліфікують, ніж ми вийдемо виступати разом на конкурсі у листопаді. За такий малий період часу ми не зможемо знайти спільної мови аж ніяк.

Дійшовши, я полегшено видихнула і стала коло вхідних дверей, не наважуючись зайти одразу. Студентів було багато навколо, але мій погляд був прикутий до Маллена. Хлопець йшов повільно, дивлячись собі під ноги, але потім підняв очі й зустрівся зі мною. Ті самі гарні риси обличчя, що й тоді, коли ми тільки-но познайомилися, але більш строгі, дорослі. Признатися чесно, йому пасує зрілість. І цей стиль одягу, безумовно: строгі брюки, темно-зелена сорочка, чорне пальто і темний шалик – чисто по-британськи. Проте в очах уже не та радість, як на першому курсі, бачачи мене, а ціла гора льоду. Знаєте, як це, коли людина дивиться на співрозмовника і показує емоціями, що їй цікаво його слухати. Так от у нашому випадку було все навпаки: ми робили негативні емоції, щоб висловити все своє невдоволення і швиденько закінчити розмову.