Одна пісня на двох

30

- То мама зараз прийде кажеш, так? – риторично повторив Майлз, із занепокоєнням глянувши на мене.

Я стояла каменем, боячись навіть поворухнутися не так, а тут доведеться говорити з його матір'ю!

А якщо вона така мегера, як він? Б-р-р-р!

Стоп! А чому я власне переживаю, ніби збираюся у невістки? Просто представлюся, скажу, що рада знайомству, і продовжу репетицію з Майлзом. Супер простий і геніальний план – так і зроблю! Сподіваюся, що їй не буде цікаво завалювати мене додатковими питаннями.

Розповісти, звісно, є про що... Проте, не найвеселішого.

- Ти ж не проти? – випалив різко хлопець, скоріш за все, до мене.

- А у мене є вибір? – я закотила очі, нервово поправивши одяг на собі. Помічала за собою таку звичку у стресових ситуаціях. – Тільки не бовкни нічого зайвого.

- Це і тебе стосується, Аддамс.

Поки ми переговорювалися, він встиг допомогти зняти туфельки з маленької. Дурень би зрозумів, що це його сестра, бо ця кнопочка – дитяча копія Майлза Маллена у дівочій версії. Колір волосся, очей, густота брів та однакові ямочки біля губ при усмішці – видавали спільні корені зразу. Вона розіб'є не одне хлопчаче серце у майбутньому, якщо ще й характер у них однаковий.

- То це твоя дівчина, Майлз? – запитала занадто раптово крихітка у свого брата, а я ледь знайшла сили нервово не засміятися.

З мене вирвався глухий кашель, а Майлз витріщив очі, дивлячись на неї.

- Ні-ні-ні, Ізо, це... – показав на мене рукою, підбираючи відповідні слова під час паузи. – Це моя напарниця.

О, гарно викрутився. Добре, таки допоможу напарнику.

Я сіла навпочіпки перед дівчинкою і простягнула до неї руку, поки Майлз здивовано спостерігав за цією сценою:

- Саме так. Як тебе звати, кнопочка?

- Ізабель, – вона радо відповіла рукостисканням і усміхнулася широко-широко.

- А мене – Рейчел, приємно познайомитися. І, до речі, я так і не відповіла: дякую за комплімент.

- Але це правда – ти дуже гарна! Правда, Майлзе?

Я мало не впала, почувши її неочікуване питання. Цікавість побачити його реакцію перемогла, тому я підняла очі. І дарма, бо переглянулася з ним. Мені вперше за день стало незручно від його такого пильного погляду, який пройшовся всім моїм тілом, поки я підіймалася. Навіть у доволі закритому одязі, відчула потребу одягти зверху ще куртку, щоби «сховатися» від його бездонних карих очей.