Одна пісня на двох

9

POV Miles

За вікном знову дощило, коли я сів вдень писати нові рядки пісні, які придумав перед тим, як лягти спати:

«Я намагатимуся пережити ще один день,
Лиш би поруч з тобою,
Серед усього цього хаосу
Тільки щоби поруч з тобою..»

– Ей, йоу, чувак, а ти сьогодні йдеш на репетицію перед завтрашнім виступом?

Ручка у моїх руках сіпнулася, перекреслюючи пів зошита, коли мій друг Тайлер увірвався до кімнати. Я залишив його у вітальні лише дві хвилини тому з повним столом закусок і ввімкненою «сонькою». І що йому ще було треба?

– Забув, як стукати? – тяжко вдихнув я, стараючись тримати себе в руках.

Ось чому я ненавиджу приймати гостей. Тайлер це виняток, бо вже давно має статус мого найкращого друга, але іноді він бісить мене більше, ніж малознайомі люди.

– Ох, які ми ніжні, – перекривив жіночим голосом він, вмощуючись на моє ліжко збоку. – Так йдеш? Хантер і Сандра строчать мені повідомлення з такими питаннями всоте.

– Скажи, що сьогодні я пас. Ми виступимо круто й без репетицій, – я піднявся з крісла, згортаючи зошит.

Бачу, що потрібно починати писати вночі, бо вдень мене завжди хтось відволікає.

Хоча про що я говорю... Вночі теж.

– Ото ж бо. Так і відпишу, – відповів він, набираючи щось на телефоні й усміхаючись сам до себе.

– Що ти забув у моїй спальні? – я став біля друга, легенько ступнею копнувши його по стегні, щоби той нарешті підняв свою дупу з мого ліжка. – Тобі стало страшно без мене у вітальні?

Той підвівся, рівняючись зі мною.

– Ні, прийшов попередити, що йду. Якщо ми не йдемо на репетицію, я можу витягнути кудись Сандру. Ну сам знаєш... «Забити свій м'яч у її ворота», чи навіть...

Я скривився, почувши його ідіотське пояснення, і перебив:

– Фу, грязний ти збоченцю, Тайлере! Не заздрю бідній дівчині.

– За-а-а-здри. Ти би бачив, яка вона щаслива, коли бачить мене. А особливо після того, як я...

– Будь ласка, вбережи мій здоровий глузд від таких подробиць.

– Комплекси? Здаєш позиції, – заржав Тайлер, від чого дістав від мене сильнішого стусана. – Ауч!