Одна пісня на двох

10

POV Rachel

– Хоча ні, забираю свої вибачення назад, – оглянула хлопця шоковано, виявляючи, що від моїх обох напоїв залишилося максимум грамів двадцять.

Майлз Маллен, який весь час до того спостерігав за новенькою величенькою плямою на своїх грудях, повільно підняв очі на мене. По моєму тілу пройшов несподіваний струм, від якого я ледь не випустила стаканчики з рук, але таки змогла витримати його інтенсивний погляд. При цьому освітленні його очі були майже чорними, і вони так привертали до себе... Але й лякали водночас.

– Чого-чого, але того, що я буду весь мокрий при нашій зустрічі – не очікував.

Здається, у мене аж вуха почервоніли від його двозначної фрази, але, на диво, я підтримала його тупий жарт.

– Все буває вперше.

І як би я не старалась стримуватись, очі все одно опустилися вниз, до його футболки, яка від того що мокра, почала обтягувати міцні рельєфні м'язи.

Навіть попри те, що він бісив мене більше, ніж всі інші люди, що живуть на цій планеті, я визнавала той факт, що він симпатичний. Зараз тим паче. Його тіло здавалось занадто ідеальним, як для юнака, який часто ходить на репетиції й дає уроки гітари іншим студентам. Я завжди задумувалась над тим, як він встигає ходити з таким графіком у спортивний зал... Від Майлза так і пре енергією таємничо-гарячого хлопця-музиканта, від якого мліють всі дівчата. Але не я. Точно не після того, що він зробив раніше.

– Що сталося? – до нас швидко підійшов Ной, забираючи стаканчики з моїх рук, і здивовано оглянув нас обох.

Натягнуто усміхнувшись, Майлз спробував стряхнути плями.

– Рейчел Аддамс трішки не вписалась у поворот.

– Ні, це Майлз Маллен нікого й нічого не бачить перед собою, думаючи при цьому, що всі повинні дати йому дорогу.

Майлз розлючено кинув на мене оком і я теж насупилась. Ми продовжували невідривно, з дратівливістю, дивитися одне на одного, і ніхто з нас не збирався програвати у цьому змаганні. Нічого нового, в принципі. Діодне світло стало мерехтіти частіше, викликаючи у очах неприємну втому і заважаючи чітко дивитися на ворога. Хоча, може це й на краще.

Дивно, але ми не розійшлися, поки нас не відволік Ной, який встиг піти кудись і знову повернутися до нас. Він став поруч, мовчки простягаючи нову тканинну серветку злюці, а потім заговорив до мене: