Одна пісня на двох

56

– Що значить він зник? – перше, що різко прозвучало від Гвенделін після довгої паузи.

Я знизила плечима, невпевнено показуючи руками на пусту полицю так, ніби після цього помаху, диск магічним способом знову з'явиться на місці, але... Місце так і залишилось пустим. Від нервів почала закусувати губи й ловитися поглядом за Майлза немов за рятувальний круг, хоч той сам почав нервувати після почутого.

– Там, де він зберігався, його немає. У документації, де я могла його випадково залишити, теж пусто. Де він ще міг подітися... не знаю.

Жінка підійшла впритул до мене, ледь не штовхаючи, щоб оглянути теки самостійно. Не побачивши того, що планувала, Гвенделін підняла очі, сповнені чистою злістю й ненавистю. Ось після цього мені точно кінець. Вона буде зневажати мене до кінця навчального періоду як мінімум, згадуючи цей випадок. І це ще квіточки! А якщо повідомить адміністрації Академії? Чи ще гірше – організації конкурсу? Ми пролетимо з конкурсом як пробки над Парижем! Суцільний сором!

– Тобі можна бодай щось довірити, Рейчел Аддамс? Чи ти вже геть ні на що не годишся?

Я підібгала губи, давлячись тяжким повітрям.

– Він не міг пропасти просто так! Впевнена, що його хтось викрав.

– Як його могли викрасти, якщо до вашої персональної студії звукозапису підходить єдина ключ-карта, яка знаходиться у тебе чи Майлза?

– Я не знаю. Я... – ось так звучав відчай. Мене почало нудити не на жарт, і я ледь подавила в собі жагу зірватися, коли мій партнер долучився до розмови:

– Карту могли викрасти, поки ми не бачили, підробити – що завгодно. Конкуренція і не на таке може підштовхнути, – його зуби вишкірились під злісною посмішкою. – Ми запишемо нове демо, в чому проблема?

Гвенделін Бланш тепер повністю перемкнулася на хлопця, ніби я в студії розсіялася. А у Майлза на обличчі знову з'явився той самий задумливий погляд, який насторожував вже довший час. Від якого я так старалася його відволікти.

– Від тебе, Майлз Маллен, я такого ще більше не чекала.

– Аналогічно, міс Бланш.

– Ти мене розчарував.

– Яка жалість.

Напруга зростала і дихати стало ще важче. Я обійняла себе руками, щоб відволіктись від холоду, який різко накрив моє тіло. Мені потрібно було припинити цю перепалку, поки не отримав на горіхи ще й Майлз: