Одна пісня на двох

55

Ніхто з нашої пари не наважився першим вийти з автівки, коли Майлз виграшно припаркувався навпроти готелю. Він не квапився глушити мотор, бо задумався про щось, пильно вдивляючись у натовп, який стояв біля парадного входу. Троє дівчат-учасниць дуже бурхливо щось обговорювали, час від часу регочучи, згинаючись навпіл. Мої очі звузилися впізнавши Клару. Ту, яка ще у перший день на реєстрації знецінила мене – представилась тільки для того, щоб я познайомила її з Малленом, підтримавши ідею Лайї.

Лайї, яку вже встигли дискваліфікувати... Ось вона карма. Сподіваюсь, Клару вона скоро теж настигне. Як і всіх, хто раніше бажав мені шкоди.

Та чи хотіла я, щоб серед списку всіх кривдників шкоду отримав і Майлз? Раніше сказала б точне «так», а зараз...

– Як тобі наше сьогоднішнє побачення?

На моєму обличчі застив невидимий жах, почувши його запитання. Важко було не сіпнути бровою, але я перепитала напрочуд спокійно:

– Побачення?

– Фейкове побачення, Рейчел Аддамс, – він ліниво усміхнувся, ще досі не глянувши на мене після зупинки. – Як і наші стосунки, в принципі.

Я міцно зчепила зуби, щоб не зашипіти у відповідь на його льодяний тон.

– То ж... Все те, що ти говорив мені раніше теж фейк?

Цими словами я таки змусила його повернути голову у мою сторону. Його риси зображали здивування.

– Ти чого? Я сказав це жартома. Відколи ти стала ображатися на такі фрази, а не придумувати щось цікаве у відповідь?

Я й сама не знала. Надто багато змінилося за останній час. Мої думки та почуття були зовсім не схожі на ті, які палали всередині раніше.

– А якщо серйозно, то що дійсно відбувається між нами? Як одним словом пояснити це все? – змахнула руками я, окреслюючи масштаб тих проблем, у які ми вляпались. – Для чого були ті всі признання, дотики й поцілунки на самоті, якщо повернувшись до Англії, ми...

Слова, які так відчайдушно рвались, застрягли у мене на язику, боячись прозвучати вголос. Моя рука лягла на шию, ніби щось фізично її стиснуло, але крім першіння у горлі більше нічого не було. У Майлза виділилась зморшка між бровами, коли він повторив:

– Ми що?

Страх. Саме це відчувалося у його голосі й мені точно не почулось. Я важко проковтнула ком у горлі. Серце болісно стиснулося, стукаючи у швидшому темпі, ніж зазвичай. Набравшись сміливості, я розвела вуста, щоби сказати недоказане, але мене налякав стукіт у вікно з боку водія. Я неспокійно засовалась на кріслі, як і сам партнер, який з нецензурними словами опустив вікно, але й за склом я роздивилась, що це Клара. І як ми не помітили того, що вона підійшла?