Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 45

Небо було яскраве. Ідеальна погода, аби прогулятись та спокусити мейл ліда.

Прийшовши на тренувальну зону, м'яко махаючи віялом, яке принесла Емілі, я не йшла прямо, а споглядала все здалеку.

Екарт, як Меч Імперії, не втручався у тренування лицарів, бо вважав їх дуже важливими.

"Я не хочу нариватись, щоб мене майже не проштрикнули мечем, як минулого разу."

Я ховалася між деревами і підглядала за тренувальним майданчиком.

Кілька груп людей тренувалися у парі, а інші — тягали по полю важкі металеві блоки. Деякі тримали дерев'яні мечі і практикували свої рухи на опудалі.

Більшість дерев'яних мечів належать підмайстрам. Я шукала серед них Екліса. І коли я нарешті знайшла його, мій вираз обличчя одразу згас.

Чому він один у такому жалюгідному безладі?

На відміну від інших підмайстрів, вишикуваних у ряд, він навчався сам у віддаленому місці. Я очікувала, що його будуть обминати десятою дорогою, але, коли побачила його на власні очі, відчула збентеження.

Тук, так!

Чоловіки вправлялися й кололи та били по життєво важливих точках солом'яного опудала.

Але на відміну від них, Екліс не просто колов і бив, а майже стирав опудало у ніщо.

Щоразу, коли він замахувався дерев'яним мечем, опудало розміром із людину рубалося, як редька.

Солома бризкала у всі боки. Він не розрубав його мечем, але воно наче відкололося, бо він вдарив із силою.

"О, так ось яка сила майстра меча?"

Звичайно, я просто захоплювалася, бо не дуже розумілася у фехтуванні. Незабаром я зметикувала, що це ще не кінець.

Стовп, позбавлений солом'яного покриття, і меч, яким володів Екліс, зіштовхнулися.

Тріск—!

З гучним тріском дерев'яний меч, який він тримав, зламався навпіл. Екліс завмер та приголомшено дивився на два шматки дерева.

— Гей!

Це було тоді.

— Скільки ти їх ще переламаєш, бляха! Ти заплатиш за цей дерев'яний меч, сучий сину!

Штовх—!

Хтось швидко підійшов і безжально вдарив Екліса у живіт ногою.