Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 131

— Т-ти......

Лідер людей в мантіях вказав на мене тремтячим пальцем, стоячи коло жінки в білому. Тепер вже не тільки лідер, а й усі культисти, що стояли біля вівтаря, витріщалися на мене. Використання магії анулювало заклинання невидимості.

— Звідки ти знаєш ці стародавні чари? — тремтячим голосом вимагав знати глибоко шокований лідер. Потім він вигукнув: — Вбийте це дівчисько—

— Dekina...... — тихо почала я. Ті, що почали наближатися, аби виконати його наказ, ахнули та завмерли на місці. Вони всі бачили, наскільки могутнім було заклинання.

— Вам краще зовсім не смикатись, якщо не хочете покінчити, як ті ящірки-переростки, — погрозила я з жорстокою посмішкою. Беручи Раона до рук, я впевнено здійнялася на ноги. Моя погроза працювала чудово: вони всі здригалися від кожного мого руху, але не робили подальших спроб наблизитися.

Я поглянула на жінку, що лише мовчки споглядала за мною, все ще тримаючи у руках дзеркало.

"Ця річ нібито руйнує розум. Я не маю на неї дивитися."

Якомога сильніше намагаючись навіть на мить не дивитися на артефакт в її руках, я продовжила повільно відходити. Я спустилася з вівтаря, полишаючи слабке коло світла навколо нього, коли жінка, що до цього залишалася абсолютно нерухомою, раптом підняла дзеркало вгору.

— Di Assum, — тихо промовила вона. Спалах синього світла вистрілив з дзеркала та сформував поцілений у мій бік промінь.

У мене не було часу зреагувати. Пригортаючи голову Раона до грудей, я заплющила очі. І, хоч вони були закриті і я відверталась від артефакту, світло все одно просочувалося через мої повіки: все, що я могла бачити, це те синє сяйво.

Незліченні спалахи різних сцен пронеслися моєю головою, хоча вони були настільки короткими, що я не могла навіть зрозуміти, що саме в них було.

— Уґх!

Не в змозі закрити очі долонями, оскільки я тримала Раона, я захитала головою, ніби намагаючись позбутися видіння, та відійшла.

— О-ось наш шанс! — переможно вигукнув лідер.

— Принцесо! — я почула, як здалеку відчайдушно кличе мене Каллісто.

"Я маю отямитися, якщо не хочу тут померти!"

Я намагалася зберігати свій здоровий глузд, незважаючи на запаморочливі галюцинації, і з великою натугою я нарешті зібралася силами, аби промовити заклинання. Мої вуста розкрилися.