Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 36

Деякий час ми йшли до головної вулиці, а потім перейшли на іншу, де майже не було людей.

Пройшовши повз кількох будівель, ми натрапили на стежку вгору. Впродовж всієї доріжки можна було побачити квітучі дерева та поля трави.

Доріжка була не звичайною, вона була прикрашена кількома дуже деталізованими маленькими ліхтариками, що освітлювали територію. Це прекрасне видовище нагадувало мені світлячків.

Я уважніше придивилася до трави та дерев і побачила, що до них ставляться дбайливо, як до тих, що в доглянутому саду.

Потім я помітила табличку з написом "Східний Пагорб", і мені стало цікаво.

"Чому ми тут раптово опинились?"

Я тьмяно знала про це місце. Це була стежка, зроблена шляхом вирізання кургану, що належав герцогській родині.

Це також було постійне місце зустрічей для героїні звичайної складності та ігрових цілей.

Безсумнівно, я була тут вперше, тому що ніколи не була у ситуації, де мала зустрітися з кимось із них.

Стежка була розкішною, але доступ до неї суворо контролювався. Це означало, що туди не могли увійти звичайні люди.

"Ти плануєш зарізати мене там, де не буде свідків?!"

Я зупинилася, пройшовши знак.

— Х-хвилинку!

Деррік холодно повернувся до мене.

— ......Що таке?

— Н-навіщо ми туди йдемо?

— Хіба ти не казала, що хочеш бути покараною? Слідуй і не бідкайся.

Він знову повернувся і пішов далі. В одну мить ми пройшли вхід і пішли на схил.

Я не могла вишкіритись на це, оскільки сама казала йому про покарання. Я також не могла передбачити його реакцію, якщо скажу, що не хочу йти.

Не маючи вибору, я крокувала за ним, але це тіло надто швидко втомлювалося попри те, що ми йшли не так вже й довго.

Із його швидкою ходою мені довелося не йти, а майже бігти.

— Ха, хаа......

Як я і думала, з маскою на обличчі дихати було важко.

"Можливо, його покарання для мене це підйом на цей пагорб?"

Якщо це так, він дійсно був жорстоким виродком.

Не будучи уважним до леді, Деррік продовжував швидко йти і не озирався. Більше не стримуючись, я заговорила.