Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 132

***

У грудях запекло: я не могла вдихнути до легень повітря. Відчувалося, наче мене хтось душить. Я хотіла жити, але не могла нормально дихати.

"Хто-небудь, допоможіть!"

Я відчула, як хтось хапає мене за ніс та підборіддя, а потім — м'яке тепло, яке притискалося до моїх вуст.

Потужний подув кисню пройшовся через мене, примусово потрапляючи в мої легені. Дивне відчуття повторилося кілька разів.

— Кха!

Нарешті я різко закашлялася, мої очі розплющилися. Солона вода фонтаном полилася з мого рота. Напрочуд, я все ще була жива. Поки я ковтала повітря, хтось покликав мене.

— Принцесо!

— Ваша Високість......

Я бачила, як у русі блищало його золоте волосся. Червоні очі принца розширилися, а потім наповнилися щастям.

— Я радий, що ти жива. Я вже гадав, як саме писатиму некролог, який мав би відправити герцогу, — кронпринц жартівливо усміхнувся, хоча на його обличчі прекрасно було видно виснаження.

Я не відповіла, ослаблено намагаючись сісти. Печера обвалилася, і морська вода затягнула нас униз, але тепер ми сиділи на тихому пляжі. Я не знала, скільки часу минуло.

— Що з нами сталося?

— Думав, ми точно помремо, але, на щастя, той хлопець прокинувся та вигукнув щось, — драматично пояснював кронпринц. — І тоді ми телепортувалися сюди, на маленький острів неподалік Солаелю.

— Ох...... Раон.

Я забула про хлопчика. Я почала вертітися з боку в бік, відчайдушно розшукуючи його. Хлопчик у левовій масці лежав неподалік на білому піску. Мої очі розширилися.

— Зачекайте, не кажіть мені, що він поранений—

— Не хвилюйся так. Здається, він просто втомлений, бо перенапружився та використав забагато своєї мани.

Слова Каллісто заспокоїли мене, але також змусили турбуватися за бідну дитину. Певно, витрата такої кількості мани та енергії була надто великою для його маленького тіла. Лише думка про це змушувала мене почуватись погано. Я схвильовано дивилась на нього, а потім із запитанням повернулася до кронпринца.

— А як щодо послідовників лейла? Що сталося з їхньою базою—

— Ось, — Каллісто вказав у бік моря.