Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 15

Я змогла встати з ліжка через чотири дні.

— Пані...... Ви в порядку, правда?

Заплакана Емілі була першим, що я побачила, розплющивши очі.

— Так. Зі мною все гаразд.

— Це таке щастя! Знаєте, як я хвилювалася? Його Милість герцог і молоді пани також дуже хвилювалися за Вас, леді.

— Невже? — напівсердечно відповіла я, тому що Емілі теж, ймовірно, не мала на увазі нічого з того, що вона сказала.

Потім Емілі різко кивнула головою й заговорила.

— Звичайно! Перший молодий майстер був такий блідий, коли прибіг до маєтку з пані на руках!

— ......Мій старший брат? Правда?

— Так! Його Милість наказав привезти усіх талановитих лікарів до столиці, а дворецький ледве зміг зупинити другого молодого пана, щоб він не пішов до імперського палацу.

Я була дуже здивована продовженням її слів.

Можливо, вона трохи перебільшує, але якщо залишити це осторонь, було неочікувано, що вони взагалі хвилювалися за Пенелопу.

— Я думала, що з вами щось трапилось, пані......

— Тобі, мабуть, було важко, Емілі.

— Важко, хай йому грець! Не кажіть так. Я ж особиста покоївка леді.

Здавалося, багато чого сталося, поки я була без свідомості.

Дивлячись на Емілі, у мене в голові не було жодної думки, тому що дівчина, яка раніше тикала мене голкою, зараз плакала, згадуючи переді мною, що вона моя "особиста покоївка".

— Ах, точно! Зараз не час для балачок. Одразу повернусь, щойно повідомлю інших!

Емілі поспішно встала з місця, коли я кивнула головою і заговорила.

— Принеси шербет з дині, коли будеш повертатися.

***

Я поглянула у дзеркало одразу після того, як встала з ліжка.

Моє обличчя виглядало жахливо після цілих чотирьох днів без свідомості. Моя шия, подряпана мечем вінценосного принца, була щільно й надійно замотана бинтами.

— Чому вони мене так товсто обмотали?

Якби хтось це побачив, вони б подумали, що я зламала шию, а не просто поранилася.