Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 32

Я думала, що помру тут.

Страх і жах, які я відчула, коли прихильність почала так стрімко падати.

Цей світ мене лякав. Через всі небезпеки навколо у мене навіть не було часу порадіти.

Я відвела свої тремтячі руки за спину й стисла їх разом.

Тоді я відкрила рота, щоб заговорити.

— ......Я не знала, що це таємне місце. Вибачте за грубість.

Я змусила себе підняти голову, хоча так хотіла затрястися від страху.

Мені потрібно було поводитися як зарозуміла шляхетна леді, яка не знає, що таке страх. Це було жахливо.

Вінтер був трохи здивований моїм легким і милим голосом та впевненою позицією.

— ......Будь ласка, пройдіть за мною. Тут не місце говорити про запити.

Він чемно намагався провести мене до іншого місця.

Здавалося, він хотів якнайшвидше вивести мене звідси.

Я йшла настільки повільно, наскільки могла, аби побачити, чи з'явиться системна панель.

Я дійсно увійшла в "загадкове та таємне місце", як пояснювалося в квесті, але біла панель, яка мала показати мені, чи зазнала провалу я чи ні, ще не з'явилася.

Зважаючи на те, як впала прихильність Вінтера, здавалося, що справжньою метою "прихованого квесту" було ввійти та вийти, не будучи спійманою.

Якщо це так, я точно провалилася.

Чи всі квести високої складності не повідомляють про щось подібне?

"Яка божевільна гра. Квест чи що б це не було, я більше ніколи таке не прийму."

Я обміркувала це у своїй голові кілька разів, підходячи до Вінтера.

Щойно я наблизилась до нього, він розвернувся і попрямував коридором.

"Я для тебе — монстр, який завдає шкоди дітям?"

Мені було дуже погано від цієї думки.

Те, що я пробралась сюди, було моєю виною, але насправді я не зробила нічого, крім того, аби допомогти дітям і пограти з ними.

Тільки тоді.

— Шляхетна тітонько! До побачення!

— Давайте наступного разу знову пограємо, тітонько!