Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 26

Тиша......

Слово "кронпринц" було майже забороненим на території маєтку.

Ці червоні очі, що здавалося, були готові вбити мене кожної миті.

Моя шия вилікувалась, але знову почала боліти від однієї лише думки про нього.

Я не могла відмовитися від запрошення імперської родини без вагомої причини.

Мої руки стиснулися в кулак, але продовжували тремтіти.

— ......Що батько сказав про це?

— Це......

Дворецький вагався.

— Воно прийшло лише Вам, леді Пенелопо. Запрошення не надійшло нікому більше з маєтку, окрім Вас...... Тому Його Милість ще не знає.

— Дідько......!

Туп—!

Я більше не могла удавати, ніби мене це не хвилює, та стукнула по столу й підвелася.

— Л-леді!

І Емілі, і дворецький нажахано перевели погляд із запрошення на мене.

Але в цей момент я не могла хвилюватись за їхні погляди.

"Цей виродок зовсім з глузду з'їхав! Він набагато божевільніший, ніж мені показала гра!"

Цей мерзотник не забув про мене. Краще б забув, чорт його забирай. Він, мабуть, робить це спеціально.

Напевно, щоб покінчити з моїм життям.

[— Тобі доведеться конкретно пояснити, чому і як я тобі сподобався наступного разу, коли ми зустрінемось.]

Я затремтіла від страху, коли згадала, що він сказав тоді у кінці.

"Це не була частина епізоду, ти, божевільна гра!"

Я запанікувала, коли згадала її сюжет.

Але скільки б я не шукала у своїх спогадах......

Так, у грі я ніколи не виходила із Садового Лабіринту живою.

— Щ-що мені робити із запрошенням, леді? — обережно спитав дворецький.

— Хахх...... Що ти маєш на увазі, що робити.

Я сильно зітхнула, провівши рукою по волоссю.

— Я хвора.

Я знову сіла на стілець і відкинулася на спинку для підтримки.

Я справді відчувала, що тану від хвороби, якої ще хвилину тому у мене не було.

— У мене дуже висока температура, дворецький, — говорила я із напівзаплющеними очима.