Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 55

Я почувалась дуже ніяково.

"Чому він тут?"

За винятком комбінації Рейнольда та Дерріка, зустріч із двома мейл лідами одночасно була у грі рідкісним явищем.

Посеред шквалу несподіваних подій він промовив тихо.

— Пенелопо Екарт.

По шиї пройшлись мурашки.

"Це не дуже добре."

Хай там що, я мала швидко залагодити ситуацію. Я квапливо спробувала вирватись з обіймів Екліса. Проте гарячі долоні, що лежали на моїх, так і не поворухнулися.

— ......Еклісе?

Я знову покрутила зап'ястями, окликаючи його. Але чим більше я виривалась, тим сильніше він тримав мене.

— Еклісе, відпусти. Боляче.

Нарешті я підняла голову й подивилася на нього. Сірі очі подивилися на мене у відповідь.

На мить зустрівшись зі мною очима, він нарешті послабив свою хватку. Його руки тепер здавалися холоднішими. Я швидко вирвалась з його обіймів і мовчки привітала Дерріка згідно з етикетом.

— Що ти робиш?

Проте я знову зустрілась із його холодним поглядом.

"Чого він такий злий?"

Завдяки герцогу сутичку з лицарями вже було вирішено. Пройшло кілька днів і Деррік ні слова про це не сказав, а окрім цього я не зробила нічого, у чому можна було б мене звинуватити.

Я слухняно відповіла, схиливши голову перед розлюченим Дерріком.

— Я тренувалася у стрільбі з арбалета зі своїм охоронцем......

— Про лучників родини ти, очевидно, не згадала.

Холодний погляд перейшов з мене на Екліса, що стояв позаду.

— Я не можу турбувати лицарів під час тренувань, — я стала перед Еклісом, наче захищаючи його від Дерріка, і додала: — І мій охоронець досить добре знався на арбалеті, аби навчити мене.

— Навчити тебе?

Я побачила блакитну іскру, яка спалахнула в його очах при цьому саркастичному тоні. Показник прихильності над головою Дерріка почав небезпечно блимати. Але мене більше лякав вираз його обличчя, який ставав все агресивнішим.

Деррік зневажливо дивився по черзі на мене й на Екліса.

— У тебе навіть елементарного здорового глузду немає, чому ти взагалі можеш навчитися?