Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 52

Я широко роззявила рота. Що він в біса таке казав? Слова герцога звучали так, ніби стріляти в людей було дозволено.

— Ох, батьку. Що це означає?...... — заїкаючись, обережно запитала я, аби перепитати, чи почула правильно. Тоді він гордовито й голосно цокнув язиком.

— Цк, не втрачай терпець на очах у всіх, як раніше!

— ......

— Вони все одно забудуть про тебе після того, як знепритомніють, тому не залишай свідків, що можуть тебе побачити. Розумієш?

Він ніби намагався задобрити свою незрілу дочку, яка могла кожну секунду потрапити в халепу.

"Я чула, що мене дискваліфікували на рік, бо я погрожувала всім, цілячись з арбалета?!"

Але він не те що не наказав мені цього не робити, а навіть замінив стріли на зачаровані кульки, від яких люди втрачатимуть останні спогади про мене.

"О, Боже, герцог такий могутній."

Чи можливо він думав, що Пенелопа вже досягла тієї точки, після якої він не може контролювати її. Чудово.

— Чому ти мені не відповідаєш.

Герцог невиразно дивився на мовчазну мене.

— О, так...... — пробурмотіла приголомшено у відповідь я.

Я не могла сказати, що не полюватиму на людей і зберігатиму спокій. Участь у мисливському змаганні, якого я хотіла уникнути, підтверджено.

— ......Добре, батьку. Я добре ним скористаюся.

— Гм. Тоді все в порядку, якщо ти це зрозумієш, — після похмурої відповіді герцог кахикнув. — Я покликав тебе, аби вислухати твою частину історії та віддати арбалет, а не щоб лаяти.

Це була несподівана розрада. Я широко розплющила очі й подивилася на герцога.

— Кхм, якщо ти розумієш, давай зупинимося тут і ти повернешся до своєї кімнати. У нас була довга розмова.

Він трохи ніяково усміхнувся та квапливо почав переставляти речі на столі, бо не звик таке казати. Він моментально наказав служниці принести арбалет до моєї кімнати.

Я на мить завагалася, дивлячись на стіл, який миттєво став чистим.

— О, я, ем......

Герцог подивився на мене спантеличено, усе ще сидячи.

— Гмм?