Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 40

— Пффф......

Жінка, що ставила мій десерт, насміхалася з моїх недоторканих страв. Сміялася собі під ніс так, аби могла почути тільки я.

Наші погляди зустрілися. Її очі були повні глузувань і веселощів, ніби вона вмирала від радості всередині.

"А-га...... Так ти хочеш пограти?"

Перш ніж вона встигла піти, я швидко впустила найменшу ложку на підлогу.

Ка-кланґ—!

Залізна ложка з дзвоном ударилася об мармурову підлогу, видавши чіткий, виразний звук. Усі в їдальні звернули на мене очі.

— Ой, вибачте. Рука зісковзнула.

— ......

— Підбереш її для мене?

Я чемно кліпала очима в підлогу. Місіс Донна, здавалося, абсолютно не збентежилася моєю поведінкою. Наче була знайома з таким ставленням, але не могла щось з цим зробити.

— Звичайно. Не хвилюйтеся про це, міледі.

Якби це була Пенелопа, вона, мабуть, підвелася би та кинула ложку в голову місіс Донні.

"Ні, я такого не робитиму."

Я мала відстояти себе.

Як я дізналася від дворецького, ця жінка зазвичай накривала на стіл для герцога, коли Пенелопа мала з ними вечеряти. Іншими словами, у цій ситуації не було кого звинувачувати, окрім неї самої.

Це не дуже було схоже на сімейну вечерю, якщо Пенелопа залишалася осторонь, поки "сім'я" мала приємну розмову. Натомість вона була змушена сидіти тихо, терплячи відчуження та страждання.

Однак, якби герцог мав проблему зі столовими приборами, які регулярно давали Пенелопі, він би подбав про те, аби вона ніколи більше їх не отримувала.

Пенелопа це теж знала, тому відчайдушно терпіла свій голод і гнів самостійно. Якщо їй навіть не дозволяли нормально повечеряти разом, вона ніколи не сподівалася стати повноцінним членом сім'ї.

"Але я не вона."

Я звисока подивилася на місіс Донну, чиє обличчя було настільки безвиразним, що я майже соромилася підіймати подальший галас. Майже.

Ка-кланґ!

— Боже мій! Вибач. Знову зісковзнула.

Друга найменша за розміром ложечка впала перед місіс Донною, яка саме вставала з ложкою, яку я впустила до цього.