Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 114

— Покарання......?

— Так, — сказав Деррік, байдужо киваючи. — Вони не лише були відсутні на тренуванні без поважної причини, а й принизили тебе.

— ......

— Я запевнюсь, що твої вимоги будуть виконані в межах моїх повноважень. Тож скажи мені, яке покарання я маю їм дати.

Я витріщалась на нього, здивована.

"Це звідколи ти хвилюєшся за мої бажання?"

Якби я була справжньою Пенелопою, то влаштувала б сцену прямо тут, вимагаючи: "Знеси їм всім голови!". Але я не мала наміру так діяти. Я не могла знати, скільки ще разів знайду себе у цій самій ситуації. Крім того, я лише хотіла, аби все це спрацювало мені на користь.

— Чому моя думка має значення? Просто відпусти це.

— Що?

— Це лише слова. Це не так важливо. Люди все одно не думають про мене добре, — відчужено прокоментувала я, знизаючи плечима.

— ......

Обличчя Дерріка скам'яніло. Після миті важкої тиші він серйозно сказав:

— Ти, мабуть, чула, що останнього чоловіка, який погано говорив про тебе, Марка, я звільнив.

— Так, чула, — відповіла я з легким кивком. Не бажаючи звучати так, ніби мені було байдуже, я м'яко додала: — Але ця дія, на жаль, не змінила їхнього ставлення. Звісно, більшість провини лежить на моїй минулій жахливій поведінці.

Деррік мовчав. Ніби його беземоційна маска на мить похитнулась, але це не могло бути правдою. Я проігнорувала це, обираючи перейти до суті.

— Тобі не потрібно карати лицарів. Однак у мене є прохання.

— Яке?

— Будь ласка, признач Еклісу вчителя з меча.

— Що? — Деррік насупився, очевидно не очікуючи такого запиту. — Раб ніколи не буде лицарем. Впевнений, ти знаєш.

— Можливо офіційно ніколи і не буде, але він має мене захищати. Він не може відставати у тренуваннях.

— Ах, так, твій особистий охоронець, — він поставив свою чашку на стіл з голосним "клінк". — Я хотів поговорити з тобою про те, як ти ставишся до того свого раба.

— Про що саме ти хотів поговорити?

— Достатньо цієї дурості. Обери справжнього лицаря та нехай він тебе супроводжає.