Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Пролог

Все було ідеально.

Навіть квартира у напівпідвальному приміщенні розміром з ванну кімнату дому, в якому я раніше жила.

Мене не хвилювало навіть те, що вже з наступного тижня я мала йти на роботу.

Проте......

— Я був певен, що казав тобі жити тихо як миша та не метушитися, щоб навіть твого подиху не було чутно.

Чоловік відкрив рота.

Його ненависний погляд пронизав мене, наче він дивився на потворну комаху.

— Я чув, що ти поводилась як скажена собака на бенкеті у честь повернення кронпринца.

Цей крижаний вбивчий погляд, що наче хотів забити до смерті, був мені знайомий.

Такий саме погляд, що я відчувала в тому домі.

Та це зовсім не означало, ніби я в порядку, незважаючи на те, що переживала подібне багато разів.

— Нащо ти так поводишся?

Я не могла вирівняти дихання. Мої губи почали тремтіти від страху.

І от.

Перед моїм обличчям з'явилася біла панель.

На ній можна було побачити пронумеровані речення.

1. Звідки я знаю?

2. Просто так.

3. (Жалісливим тоном) Ну...... Ем, це......

"......Це що?"

Я вже готова була спитати, що це таке, та не змогла промовити ні звуку, наче щось застрягло у мене в глотці.

Голос чоловіка погрозив мені, поки я стояла без можливості вимовити й слова.

— Тобі краще почати говорити.

Я настільки чітко відчула смертельну ауру, наче вона врізалася у мою шкіру. Я помру, якщо не відповім.

Я несвідомо натиснула третій номер на панелі.

— Ну...... Ем, це......

Такі ж слова з панелі автоматично вилетіли з рота без моєї на те волі.

"Що. Що це?!"

Мій рот по-ідіотськи відкрився, я все ще не могла повірити, що тільки-но сказала.

Навіть подумати не могла, яким чином потрапила у цю ситуацію.

Я прокинулась у невідомому місці і зустрілась із незнайомими мені людьми зі смертоносною аурою.