Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 129

***

Відповідно останнім проходом був закручений тунель, що, здавалося, ніколи не закінчиться. Вінтер, роздратований затримкою, спробував скористатися заклинанням телепортації, однак шлях попереду був занадто заплутаним і, не знаючи точного місцезнаходження Раона, у нього не вийшло. Тож, ми продовжили бадьоро йти пішки.

— Ми так і до Аркіни дійдемо. Вражаюче, як на психопатів, — пробурмотів насуплено кронпринц.

Я з ним погоджувалася. Було доволі важко вирити настільки складну та розгалужену мережу печер під островом, ще й таку, що змушувала моє волосся стати дибки.

"Мені здавалося, вони лише незначні побічні персонажі в сюжеті гри."

Я навіть майже не думала про них до початку мисливського змагання.

Назва "Праведна Нація Лейла" здавалася доволі смішною, і я могла використати систему, аби легко їх здихатися. Проте, озираючись назад, вони були далекі від непотрібних другорядних персонажів, як я про них думала. Вони пройшли через щільні інспекції та оборону палацу і змогли глибоко проникнути разом зі своїми монстрами.

"Це означає...... що їм допомагав високопоставлений дворянин."

Невідомо було, наскільки далеко все-таки поширювався їх вплив, і саме це мене лякало. У той же час я не могла позбутися відчуття, що історія навмисне з якоїсь причини продовжує зіштовхувати мене з ними. Чим ближче ми були до Раона, тим більшою ставала загадкова тривога у моєму шлунку.

"Я маю вибратися з цієї божевільної гри, перш ніж станеться щось насправді жахливе."

Я роздумувала, витріщаючись на червоний та фіолетовий показники перед собою.

"Моя єдина мета — втекти."

Коли ми звернули за ще один кут, то почули здалеку відчайдушний крик.

— Ах! — я зойкнула.

Ми завмерли, шоковані, а потім поквапилися, не обмовившись і словом. Невдовзі ми помітили вдалині слабке світло. Звивистий тунель закінчився.

Вінтер, що стояв попереду нас, раптом розвернувся.

— Я використаю на нас заклинання невидимості, — сказав він. Швидко діставши свій посох, він помахав ним над нами. Над нашими з Каллісто головами вибухнуло щось, схоже на білий порошок. Я не відчувала жодних змін.