Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 2

— Пані. Прокиньтеся.

Я почула, як хтось шепоче наді мною.

Попри міцність мого сну, я могла прокинутись навіть від найменшого відчуття присутності.

Відмовляючись вірити в те, що зі мною сталося, я не могла спати всю ніч з відчайдушною надією, що знаходжусь у сні. Я так сильно хотіла прокинутися, що, здається, навіть задрімала, поки думала про це.

— Пані.

Знов почувся обережний голос.

"Вона мене кличе?"

Два чоловіки з блакитними очима вже пішли, і, наскільки я пам'ятаю, до того, як заснути, в цій кімнаті до останньої миті не було нікого, крім мене.

Тому єдиною, кого можна було назвати "пані", була я.

— ......

Я була сонна, загублена в думках, тому не одразу змогла відповісти на поклик.

Я почула шурхіт ззаду і вже прокинулась повністю, докладаючи усіх зусиль, щоб підвестись з ліжка.

Щойно як ковдра почала спадати з моїх плечей, я відчула різкий біль в передпліччі.

— Ай!

Мої очі моментально розплющилися.

Я закричала, підводячись з місця і відкидаючи ногою ковдру. Далі я підтягнула рукава.

Це було для того, щоб оглянути передпліччя, що віддавалось болем.

"Щ-що за......"

Я була настільки шокована виглядом шкіри, раніше прикритої світло-блакитними рукавами піжами, що в мене відвисла щелепа.

Тонке передпліччя було вкрите синіми шрамами від голки.

Якби це була не людська плоть, а якась тканина, на ній би було багато видимих дірок.

Саме коли я знаходилась у стані шоку від побаченої на одному з передплічь краплі крові, знову хтось заговорив.

— Ви прокинулись.

З-за ліжка почувся недбалий і байдужий голос.

Я повернула голову в його бік і побачила шатенку з великою кількістю ластовиння. Вона була покоївкою.

На ілюстраціях у всіх покоївок не було промальованих облич, а також вони носили однакове вбрання.

Включно з дівчиною, що стояла переді мною.

Я не знала, де вона сховала голку, якою мене тикала. В її руках нічого не було.