Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 66

— Що?!

Ми зібралися на сніданок у наметі герцога.

Я скривила обличчя від новин, які розповів Деррік, повернувшись з допиту.

— А-але чому? Чому все відбуватиметься без змін після того, що сталося вчора?

— Ніхто не помер, і у нас також присутні гості з інших країн. Подумай про репутацію імперії, якщо ми скасуємо змагання, — відповів мені прямо Деррік.

"Який сенс хвилюватися за репутацію імперії, якщо з'явились монстри, які розтрощили бенкет?"

Я була приголомшена і продовжувала кривити губи.

— Добре. Вони дивитимуться на нас зверхньо, якщо ми покажемо, що відступаємо у такій тривіальній ситуації.

Герцог поважно кивнув.

"Чорт його забирай. Це не те, чого я хотіла."

Я думала, що посплю тут одну ніч і ми поїдемо додому, але не очікувала, що мисливське змагання справді продовжать.

Я закусила губу, намагаючись придумати кращий план.

— ......Мені зле. Не думаю, що зможу бути присутня на змаганні.

— Звісно. Вчора ти витратила багато сил.

На щастя, герцог з радістю погодився.

— Пенелопо, це твоя можливість відновити свій статус у світському суспільстві. Так вже склалося, що графиня Дортея послала свою служницю рано вранці.

— ......Що? Графиня?

— Вона запросила тебе приєднатися до чаювання на церемонії відкриття.

Я була спантеличена запрошенням, тому що у цьому світі ніколи не брала участь у чаюванні.

Проте герцог чомусь дивився на мене із гордим обличчям.

— Тобі буде нудно, якщо сидітимеш у наметі весь день. Вдягни гарну сукню, приєднуйся до чаювання та поспілкуйся з леді свого віку хоч раз.

— Вона взяла з собою лише купу мисливського одягу, батьку, — сказав Рейнольд, жуючи, та глузливо засміявся.

"Звідки він знає?"

Я не те щоб образилась, бо це було правдою.

Як неприємно було би ходити по лісу у пишній сукні?

Тому я доручила Емілі пакувати лише простий одяг, включно з мисливським.