Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 128

Я відчувала, як мій рот розкрився та закрився кілька разів, не в змозі вимовити жодного звуку. Я була шокована, що забула язика в роті.

— Абсурдне?

— Так, — байдужо підтвердив кронпринц, киваючи. — Ти єдина донька дому Екарт і, чесно кажучи, я сумніваюся, що тебе лякає хоч щось в цьому світі. Нащо б тобі було вступати до купки таких психів, як вони?

Його повна відсутність підозр мене пантеличила. Я на мить задумалась, намагаючись уявити хоч якусь причину.

— Ах...... ну, я могла би фанатично вірити у їх божество?

— Ха! Ти? — глузував кронпринц.

Я надулася.

— Що? Думаєте, я ні в що не можу повірити?

— Хіба ти не бачила зібрання лейла напередодні мисливського змагання?

— Звісно бачила, — ображено відповіла я.

Він повернувся до мене.

— Божевільних, як вони, що думають, наче їхня віра визначає, хто правий і хто ні, легко помітити. Їх видають очі, — він постукав своїм пальцем по моїй скроні, а потім вказав на мої очі. — Якби ти була однією з них, то не витріщалася б на мене своїми мертвими риб'ячими очима.

— Мертвими риб'ячими очима? — обурено повторила я, відсахуючись в огиді від його вибору слів.

Кронпринц вишкірився.

— Крім того, якби ти була однією з них, то впізнала би скелет, який ми знайшли в печері.

— Ске...... лет?

— Дурень, що помер, намагаючись створити портал до палацу, був членом древньої раси лейла.

Я витріщалася на нього широкими очима. Я була здивована, що скелет належав лейла. Проте більш шокуючим було те, що Каллісто знав все про лейла, ту саму расу, про яку мені лише нещодавно розповів Вінтер.

— Ви...... знали? — розпливчасто спитала я.

Кронпринц відвернувся від мене, дивлячись на шлях попереду, та байдужо відповів, продовжуючи йти:

— Було очевидно, що ти не знала. Якби знала, то не пропонувала би розкопати його, ніби це була якась цінна археологічна знахідка. Якби ти справді була послідовницею лейла, то намагалась би завершити портал, щойно його побачила.

Я витріщалася на нього у подиві. Я не була впевнена, чи була здивована його знаннями, чи відчула полегшення, що він зовсім мене не підозрював. Мої емоції ставали заплутаними навіть для мене.