Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 35

Не минуло й п'яти хвилин, як я вирішила, що не буду використовувати цю так звану [Поміч].

— Ха, хаа......

— ......

Незручна тиша руйнувала простір.

Дивно, але Вінтер стояв на тому ж місці, де я бачила його востаннє.

Моє обличчя засвітилося яскраво-червоним від його здивованих ультрамаринових очей.

Слава Богу, на мені маска.

— ......Будь ласка, заходьте й зачиніть двері.

Вінтер, який здивовано дивився на мене, незабаром відійшов, аби я могла увійти.

— Кхм.

"От холера, як ніяково."

Я відкашлялася і поспішила зачинити двері від сорому.

Я виглянула у двері, вдивляючись у темний провулок, але Дерріка ніде не було.

"Він загубив мене?"

Навіть якщо так, все ще рано розслаблятися. Я приречена, якщо він повернеться до маєтку і виявить, що я зникла.

— Вибачте, що я так раптово передумала, але мені все одно дозволено загадати одне бажання, правильно?

— Звичайно.

— Це бажання, я зараз ним скористаюся. Я хочу, щоб Ви перенесли мене на Гамільтон Стріт. Зараз.

Я перейшла одразу до справи. Треба було повернутись додому раніше, ніж Деррік.

Вінтер точно здатний допомогти, оскільки володіє магією.

— Якщо це Гамільтон Стріт......

Він ніби думав, де це.

"Де, га."

Це була вулиця за квартал від маєтку Екартів.

Він уже знає, хто я, тому було б набагато простіше, якби я попросила його перенести мене до моєї кімнати.

Але я вирішила продовжувати поводитися так, ніби не знала, що він знає. Я все одно не збиралася бачитись з ним після сьогоднішнього.

— У натовпі доволі важко найняти карету, — я виплюнула виправдання через секунду після цього.

— Ви не взяли із собою охоронця?

Крізь маленькі дірочки на кролячій масці я бачила, що його очі посерйознішали.

Я подумала про свого єдиного охоронця у маєтку.

За титулом Екліс — охоронець, проте я не збиралася використовувати його як такого.