Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 75

Амулет сам по собі був надто тонким, щоб зупинити гостру стрілу. Проте захисна магія, якою він був наповнений, була доволі ефективна — м'яке золотаве світло, яким блищав амулет раніше, зникло і замінилося обвугленим чорним. Я дивилася на нього з подивом.

— Ви...... не викинули його?

Звичайно, я думала, що він просто закине амулет кудись, бо була впевнена, що він забрав його лише аби подражнити мене.

Побачивши моє приголомшене обличчя, брови кронпринца здивовано піднялися.

— Викинув? Як я міг викинути романтичний знак уваги, навіть якщо твої почуття минули.

— Не кажіть цього, звучить жахливо......

У той момент.

Ффіть, шух!

Знову звідкись крізь дощ пролетіла стріла і потрапила у стовбур дерева прямо над нашими головами.

— Ак! — рефлекторно скрикнула я від подиву.

Кронпринц зірвався зі свого місця.

— У імператриці, певно, знову припадок жорстокості. Вставай, принцесо. Ми маємо забиратися звідси.

— Га?

Він схопив мене за плече і смикнув угору. Хоча я й піднялася на ноги, як було наказано, я все одно не могла зрозуміти, чому він наполягав, аби я йшла з ним.

— Чому я теж йду?

— Хочеш залишитися тут і бути застреленою?

— Якщо імператриця відправила найманих вбивць, то вони переслідують Вашу Високість. Тож якщо Ви підете кудись ще, я буду...... Ах!

Мене обірвали, поки я намагалась сказати йому йти без мене, і кронпринц взяв мене, закутану у його мантію, на руки. Я не могла повірити, що людина, у яку щойно вистрілили і яка впала з коня, може бути такою сильною.

Він посадив мене на коня так легко, наче я була валізою.

Через цей різкий рух голова ведмедя впала та покотилася по землі, але це нікого не хвилювало.

— Щ-що Ви робите? — запитала я, спантеличена.

— Перестань говорити дурниці, принцесо. Ти справді думаєш, що ті, хто прийдуть вбити кронпринца, дадуть єдиному свідку жити? — роздратовано зазначив кронпринц, вправно скочивши на коня за мною.

— Хья!

І міцно потягнув коня за поводи, зі мною у руках.

— Ііііііііі!