На грані Ч/б Божественна гра

16

-Що...це в дідька...таке?

Мія не могла відвести шокованого погляду від поля битви. Скрізь лунали жахливі нелюдські крики. Навколо, по всій площі та сусідніх дахах ангели та демони жорстоко... різалися в карти.

-Ах ти ж брудна тварюко! Знову козирі в тебе!

-Та щоб тебе! Забрав останню бубну!

-А як тобі таке,сніжинко?!Отримуй десятку!

-І...що це таке?-трохи спантеличено запитала Луна,споглядаючи на епічну карткову битву.

-Ет,запізнилися трохи,-зітхнув Елін,-Перша хвиля уже закінчилася.

-Перша...що?

-Спочатку тут була дуже запекла колотнеча,-пояснив хлопець,-та потім народу просто набридло битись,от вони й узялися бити байдики. Таке вже часто траплялося. Так,якщо не помиляюся, скоро має початися друга...

-З мене годі, шахраю!- один із демонів скочив на ноги, направивши  клинок на ангела-суперника. Той, криво посміхнувшись махнув рукою - і величезний монстр,схожий більше на клубок кошмарів. Вмить, по всій площі прокотився бойовий клич і за крихітну частку секунди повітря наповнилося дзвоном криці. Ангели залишились нерухомо сидіти на землі,натомість демони кинулися в бій із їхніми чудовиськами.

-Ось і почалася вона, друга хвиля,- із якимось захватом вимовив Ловел,-Що ж, удачі всім вам!

-Ага,-кинула Луна, рвучись у бій,-не відкиньте копита.

-Уперед!-із незрозумілою, страшною радістю вигукнув Едвін, і демони, підхопивши його крик,полетіли уперед.

Мія випростала крила, трансформувала половину кулона і відчула, як рука знову обважніла,стискаючи шорстке руків'я меча. Одразу налетіла на невеликого чудовиська, щосили вдарила тупим руків'ям у місце,як здавалось,було головою і задоволено посміхнулась,коли воно відскочило назад,спантеличено перекрутившись у повітрі. У жилах,здавалося запульсував сам вогонь,що жахливо приємно пульсував у голові та змушував кидатись уперед,жадаючи нової битви. Струни усіх душ,зібраних у цьому місці,двеніли воєдино, зводили з розуму неземною, жорстокою і водночас прекрасною одою життя. Срібно-біле волосся розсипалось на плечах,виблискуючи,немов нитки  павутиння на сонці,а на обличчі заграла захоплена посмішка. За кількадесят метрів Мія побачила Алана. Демон повільно,цілком неквапно,почав відкривати свою парасольку перед трьома істотами,що летіли на нього. Він підняв її та направив кінець на них. Зненацька,монстри заніміли та каменями впали на землю до ніг юнака,в очах якого грав дивний кривавий вогник...