На грані Ч/б Божественна гра

40

Я сидів, схиливши голову на руки, просто на краю фонтану, навколо мене розтікалась юрба завжди чимось зайнятих людей. На них подорожували ті огидні створіння, яких я не передбачив... Сотні підошов приємно стукотіли по бруківці. Мені подобається цей звук, нагадує про те, що життя завжди плине уперед. На жаль, не для мене. Я весь час у русі між містами, країнами, світами... а все одно лишаюсь на місці. Ох, а все ж таки без подорожі життєвим часом усе інше - просто тупцювання на місці. Звісно, я міг би просто зробити запис у книзі й тоді - мій час пішов би уперед... Але заради чого? Чи кого... У мене немає причин, аби...

-Перепрошую,-поруч почувся безмежно ніжний, однак рішучий голос.

Я підняв голову і зустрівся з ясно-блакитними очима, що сяяли, мов небо над нами. Її золоте волосся було складене в охайну косу. Усі її риси обличчя були тонкими та ніжними, немов вона не належала до цього неоковирного людського світу. Проте десь глибоко в її погляді чаїлося те, що прикрашало її найбільше - надзвичайно допитливий розум.

-Ви загубили ось це - її білі руки простягнули мені два тендітно складені листки пожовклого паперу,-Я бачила, як вони випали у вас із кишені.

- Д-дякую,-Я підхопився, аби забрати їх, не знаю чому, проте уперше в житті мій язик почав заплітатися. Серце скажено закалатало в грудях, коли я випадково торкнувся її руки своєю долонею яку, щоправда, одразу ж гарячково відсмикнув назад.

Так ми стояли - вона, допитливо вдивляючись мені в душу, я, присоромлено відводячи погляд, - лише мить, що здалася мені вічністю. У мене в голові роїлося стільки плутаних запитань. Мене страшенно бентежило те, чому сторінки далися їй у руки - адже Книга не дозволить абикому торкнутися її, те, чому ця смертна вирішила заговорити до мене та врешті-решт те, що вона взагалі мене бачить.

-Ви інший,- прямо мовила незнайомка, всівшись поряд зі мною,-Я знаю, ви не такий, як усі. Погляд вас видає.

-Погляд?...-я не міг надивуватись словам цієї дівчини. Ось так просто розмовляє з творцем світу, хоч про це й не здогадується.

-Багато людей зараз цього не має,-продовжила вона,- Думки і мудрість. У вашому погляді я бачу набагато більше мудрості, ніж у монахів-старців...

Ми сіли на край фонтану і говорили ще довго-довго. Про все на світі. Незнайомку цікавило все і одразу, її.допитливість не мала меж, і часом перетягувала розмову з однієї теми на цілком іншу. Зрештою, я теж захопився цією грою. Не знаю, чому я її так зацікавив. Випитувала вона і про крилатих людей, що ширяють у небі, й істот, що повзають по землі, і так, наче прагнула відшукати в моїх словах щось довгоочікуване. Вона не запитувала імені чи минулого, ніби знала, як для мене це боляче, ніби не помічала Гріхів, що бродили навколо, однак питала про них. Вони розступалися навколо незнайомки, наче налякані її світлою аурою.