На грані Ч/б Божественна гра

69

Над почорнілим містом розверзлося глибоке, насичене небо кольору пурпурового бузку. Здавалося, такий насичений колір ось-ось зачепиться об високі димарі старих будинків і почне скрапувати густими краплями вниз, на землю. Будинки злегка виблискували, вкриті сріблястим інеєм. Світанкову тишу порушувало глухе тупотіння сотень, тисяч ніг. З напівтемряви будівель виникали чорні та білі тіні. Вони поволі гуртувалися, збираючись в одну безвільну масу, і прямували до центру міста. Перші сонячні промені нарешті вихопили з темряви риси тіней - тупі, осклілі погляди, кам'яні обличчя.

В повітрі завис приємний і трепетний морозний запах. На знайомій площі, чи то пак, тепер великому пустирищі, оточеному двома колами зруйнованих будівель, відчувався якийсь рух. До нього прямували сплутані клубки чорно-білих тіней. Вони кволо прямували до центру, формуючись у все чіткіші структури, лави. Зрештою, всю площу заполонили постаті. Десятки, сотні товпилися на прилеглих вулицях, у вікнах уцілілих будинків та на їхніх дахах. На голови німих постатей м'якими блискітками сипався сніг. В самому центрі пустирища спочивали уламки будівлі, здається ратуші. На самому вершечку так само незворушно стояв високий елегантний юнак у пишних обладунках, на які спадав помпезний пурпуровий плащ, оторочений соболиним хутром. Він був таким довгим, що покривав собою добру частину уламків. Погляд Алана з театральною нудьгою блукав обрієм. Раптом, десь далеко зойкнула сирена. Вмить, голова юнака, а за ним і всі голови повернулися туди, та так і застигли. Вони спокійно чекали. Вона чекала крізь усіх них.

Напруга дедалі зростала під маскою цієї скам'янілої сцени. І зненацька...

Риси ангелів і демонів стали виразнішими. Попри те що сонце тільки починало прокидатися, тіні від їхніх облич поповзли стрімко вниз. А тоді....

Світло ставало все яскравішим. У повітрі пролунав гучний свист, і вже за мить центр площі здригнувся від потужного удару. Вгору здійнявся потужний стовп світла, котрий освітив присутніх і вмить поглинув їх. Ті, кого не зачепило, і далі стояли непорушно. Вмить усе стихло, і густий шар пилу, що здійнявся після приземлення, відкрив глядачеві добрячу вирву, оточену широким колом непритомних ангелів і демонів. В ній стояв гурт із дев'яти крилатих постатей. Кожна з них тримала в руках чималий паперовий згорток.

Мія вийшла наперед, розпроставши огненні крила, випросталася й зустрілася очима з Аланом.