На грані Ч/б Божественна гра

44

Стій

У голові продзвенів безмежно тихий і плавний голос, мов золота струна, і розлетівся луною усією вулицею. Ангел завмер. Кинджал у його руці все ще спрямовувався просто в серце. Кінчик сталевого леза спочивав на верхньому ґудзику сорочки, готовий будь-якої миті продовжити свій шлях. Не озираючись, збагнула, що Белла, Грей та Едвін також застигли в моменті. Як і я. Що відбувається? Я спробувала поворухнутися, аби звільнитися від траекторії кинджала, однак жоден мій нерв не зреагував. Та й не потрібно було. Є інший шлях... Треба лише слухати той дивний потойбічний голос, що веде мене... І я дослухалась. І ось переді мною вже не ангел, не людина і не істота зовсім. Лише клубочок чорних ниток. Уявою лину до них, пропускаю між пальців.... і тягну угору, як лялькар. Зупинись. Кинь клинок. Кінцівки ангела не слухаються, тож тягну сильніше, та нитки неслухняно ковзають між пальців, біліючи від кожного дотику. Від зусиль мені забиває подих, з останніх сил намагаюся втримати. Нарешті, зрушила. Раптом, до мене тягнеться чиясь долоня.

Я здригаюсь. З руки вислизає обірвана срібна струна, тонша за павутинку... Голос стихає, змикаючи мої губи. Із долонь рине червоне світло....

Прохолодне повітря струснув вибух, осяявши будівлі навколо білим світлом. Водночас, по всьому місту розійшовся глухий рокіт грому, добряче сколихнувши місто аж до самісіньких околиць. Однак, коли курява розвіялась, демони, на свій подив, так і стояли на своїх місцях, очманіло роззираючись довкола.

-Що сталося?Гляньте!-Грей вказав поперед себе, на осередок вибуху.

Там стояла Мія, навколішки, обхопивши руками голову, перед будинком, у якому виднілася чимала вм'ятина. Перед нею з повітря, кружляючи, приземлилося три білі пір'їни. Із очей ринули гарячі сльози, що скрапували на закривавлену сорочку.

-Свята...сило...-тремтячими губами прошепотіла срібноволоска,- Свята...сило...Що ж я... Що я накоїла?! Він знає!

-Алан?

-Так.... він... зробив це...

-Ох, справи кепські, треба забиратися звідси!-запанікувала Ізабель,-я ще не готова розбиратися з надприродним! Ходімо ж бо, Міє!

Однак дівчина на заклики друзів навіть не ворухнулася, лише мовчки стиснула долонями скроні, ніби намагаючись приглушити там щось, й затрусилася, мов у пропасниці.