На грані Ч/б Божественна гра

27

*За п'ять хвилин до того*

-Мені треба з тобою поговорити,- Алан посміхався своєю найчарівнішою посмішкою, та в його чорних очах майнуло щось схоже на червону іскру,-Не прогуляєшся зі мною?

-Чого тобі, Елрой?-не дуже привітно кинув Елін.

-Чого відразу так сердито?-здивовано підняв брови демон,-Я ж лише поговорити хотів, спитати,як справи, і чи розповів ти вже Мії про все...

-Ти про що?-вороже відгукнувся Елін, насторожившись. Від цього типа усього можна було чекати.

-Ну, я не знаю,- Алан театрально знизав плечима,-може, розкажи їй цікаву історію свого життя, про те, чим насправді заставлені всі ті полиці в архіві... Але вона знає тебе лише з хорошого боку. Може, нехай і про поганенький дізнається... Аваддоне, чиї руки погрузли в крові...не тільки людській....

Лице Еліна зблідло.

-Ах ти сучий сину!-він розлючено наблизився до юнака та схопив його за комір.

-Що тобі відомо?-прогарчав демон.

-Абсолютно все,-з крижаним теплом у голосі Алан з легкістю вивільнився від хватки,-Так і не змігся позбутись мене, га?

-Ти про що?

-Та так, дрібниці,-демон знуджено позіхнув та ніби знічев'я потягнувся,-Але якщо серйозно, негоже приховувати таємниці ти маєш сьогодні ж розказати Магоні усе. Або це зроблю я. Не бійся, вона мені повірить.

-Сволото...-безсило процідив Елін,-Навіщо ти це робиш?

-Усе просто,-Вмить, посмішка на обличчі Алана викривилася у зловісний вищир,-Аби ти ніколи в житті більше не наблизився до Мії Магоні. Хай там як, а ти маєш час до півночі, щоб розповісти їй особисто.

Мовивши це, демон спокійно попрямував до своєї кімнати. Елін же безсило опустився на коліна просто посеред коридору, та це вже не мало для нього значення. Порожнеча усередині знову дала про себе знати. Бездонна, ненаситна, приспана на сотню років, вона прокинулась і з новою силою продовжила пожирати усе цінне й дороге, набуте за миті тиші. У повітрі майже чувся її огидний хрускіт.
Юнак повільно піднявся на ноги, все ще з апатичним здивуванням вдивляючись у порожній простір і притулився спиною до холодної стіни. Минула вічність, що здалася миттю. Між кожною миттю чулись поодинокі, проте надзвичайно гучні удари серця. Невідомо,скільки б він ще так стояв, якби до тями його не привели тихі кроки.

-Еліне?-занепокоєно спитала Мія,-Усе гаразд? Що з тобою?

|вибачте за коротку главу, взамін наступна глава вийде на два дні раніше ) |