На грані Ч/б Божественна гра

48

Навколо тиша. Лише широкі дубові дошки тихо поскрипують під ногами.
-Що це?-здивувалась Мія,-Мій... дім? Але ж це неможливо!... Його зруйнували...

Вона стояла у передпокої. Блідо-бежеві шпалери на стінах. Тонкі сріблясті струни павутини у кутках. Усе таке реальне, живе, однак немов застигле у своєму монотонній миті. Із кожної кімнати вчувався дух моментів, людей, що їх створювали.

-Це не може бути реальністю,-знову повторили вуста.

Срібноволоска нерішуче торкнулася стіни - і здригнулася. Щось було не так. Хоч яким справжнім, рідним усе не видавалося - у цих стінах ховалося щось неймовірно більше, щось всеохопно жахливе. Мія поволі ступила уперед, у напрямку сходів, що вели на другий поверх, до її кімнати. Невидима сила досить грубо підштовхувала її туди. Бліді стіни потемніли, вмить зістарилися, немов під тиском недбалих століть. Сюрреалістичне відчуття пульсувало в голові як біль, переповнювало її й витісняло здоровий глузд. Усе змішалося - образи, скрип дошок під ногами, голоси і дзвінкий дитячий сміх. Засвітилися дошки, забринів голос, багряний туман поповз під ногами,кублячись у загрозливі завитки.

-Нарешті я тебе знайшов,-Зміїно-ніжний голос змусив здригнутися як у пропасниці. Звук плавно линув із горішнього покою, кімнати Мії. Глибокий та гострий біль у надрах душі скрутився у гострі вузли

-Ти..., ти!-із ненавистю вичавила Мія, піднімаючи виснажений погляд.

-У твого короля є ім'я,-ображено озвався Алан, розсівшись на ліжку. Йогo багряні очі пронизали дівчину: -Або королеви. Мені байдуже. Клич, як хочеш.

-Чого тобі?

-Я тут трішки нуджуся - керувати цілими світами, знаєш- силует розманіжено потягнувся. - Із вами надзвичайно нецікаво грати! Що за мишка ось так просто потрапляє в котячі пазурі?

Мія похитнулася. Із туманом почав змішуватися гострий запах заліза.

-Отож, я пропоную укласти малесеньку угоду- навіть у безмежній пітьмі зблиснув хижий оскал Алана.- Я можу дати тобі і твоїм друзям нове життя, щасливе майбутнє без страхів, сумнівів, інтриг. Людське, так би мовити, життя. Для цього тобі, щоправда, доведеться позбавитися сил, однак це лише позбавить нестерпного тягаря долі! Долі, яку тобі написали,чи не так?

Дивлячись на диявольський оскал демона, срібноволоска ледь стрималася, аби не загарчати, як звір, загнаний у глухий кут. Щось усередині викликало до Алана таку скажену лють, що, здавалося, ще трохи-і серце розірветься на кавалки, а замість нього постане камінь із чистого вогню ненависті. Щось дивне було у його словах.