На грані Ч/б Божественна гра

62

...

Для цього відрізка істррії рекомендовано читати із піснею "Хворий" Jonatan Livingston.

....

Елін закляк, немов громом чворохнутий.

-Не наближайся! Не...-Мія, впала на коліна, схопивши голову руками.

З очей ринули гарячі сльози, обпікаючи щоки й лишаючи на них болючі борозни. Звідусіль посипалися невидимі удари. На бинтах, якими були перев'язані руки, повиступала багряно-червона кров, хоч пов'язки лишались такими ж білими.

-Ні! Ні, благаю, не треба!-закричала дівчина, схлипуючи,-Не треба!

-Міє...

На тремтячі плечі лягли теплі долоні. Дуже обережно і ніжно взяли зап'ястя дівчини і завели демону за пояс. Мія судомно обхопила талію юнака, зарившись у шорсткувату тканину його сорочки. Крізь неї було чути, як тривожно, проте стало б'ється його серце.

-Ось. Тут тобі буде спокійніше. -сказав демон.

Вмить дівчину охопив запах хвої, змішаний із парою сирої землі, і світло білого від хмар неба дещо пригасло, закрите пухнастими кронами. Сосни тихо шелестіли, ховаючи під своїм покровом тіней самотню пару. Навіть туман тихесенько слався унизу, біля самісіеької землі, не сміючи підніматися високо.

-Тепер я не можу переносити далеко, та, на щастя, тут є невеликий ліс поруч...

-Ні, Еліне...  Припини це... Просто... годі,-плачучи, випалила Мія, відсторонивши його.

-Чому ти плачеш? Що з тобою? Ходи, я...

-Я боюся, Еліне! Я так боюся!

-Чого, серце?-м'яко забринів голос демона.

-Я вже не витримую цього... Так темно... Я боюся того що сталося, боюся того, що я зробила, і що зробив із нами Алан... Та нічого  з цього не допоможе мені... Бо я... Я...

-Бо насправді,-тихо, ледь чутно прорік Елін, піднявши голову дівчини за підборіддя й пильно поглянув їй у вічі зболеним поглядом:

-Ти боїшся мене. Чи не так?

Його очі відчайдушно блукали в пошуках заперечення, та щоразу сповнювалися все більшою тугою, не знаходячи його.

-...Так...-ще тихіше мовила Мія і здригнулася.

Серце стислося від того, яким розбитим враз здався Елін. У юнакові щось немовби надломилось, і він опустив руки до землі. Тепло його долоні зникло з щоки дівчини, лишивши холодну порожнечу, і Мія ледь стрималась, аби не схопити його руку й не повернути її знову, втримати. І німо здивувалася, чому цього не зробила.

-Ясно... Я розумію,- прошепотів Елін,-Я... я тебе поверну... Пробач мені...

Він сів біля дівчини і притулився до її чола своїм, неначе востаннє, від чого вона знову здригнулася від плачу.

-Пробач...-повторив той, заплющивши очі, і слабко провів рукою в повітрі.

Коли розплющив почервонілі очі, перед ним простягалися лише простори лісу. Не зронивши і слова, демон підвівся і пішов уперед, похитуючись, крок за кроком переставляючи ноги, просто, аби кудись іти.

Туман слався за ним, хапав за халяви, розбігався колами, як хвилі на воді. Зливався з осінньою мрякою і повз угору. Зрештою, постать юнака цілком розтанула у білому мареві. По ньому журливо дзвеніли мокрі від мряки хвойні голки сосен...