На грані Ч/б Божественна гра

30

-Знову ти?

Навколо була цілковита темрява, все ж, щось підказувало, що він саме там, у кутку. Але в кутку чого...

-У тебе немає часу, ти маєш негайно щось вдіяти,-відразу взявся до справи силует.

-Якщо ти про Алана, то його знешкодять післязавтра, от тільки чому тобі так цікаво...

-Справа не в ньому! Ти маєш допомогти! Якщо нічого не вдієш, він помре! Це його задум!

-Помре хто? Чому ти не називаєш імен?

-Ти маєш врятувати його,-наполегливо повторив силует.

-У мене немає часу на твої загадки.

-Ні, ні, ти... ти не розумієш! Ти маєш допомогти йому! Послухай-бо! Ти мусиш! Лишилось зовсім мало часу! Та прокинься ж бо! Буде запізно!

Його голос повільно роздвоюється, тоді потроюється, і зрештою його стає зовсім не чути через химерне сплетіння голосів.

Постать повільно крокує в напівтемряві кімнати, розчиняється і знову виникає у плямах світла. Лише два червоних кола незмінно мерехтять, переливаючись кривавими відблисками. У голові голоси... Все голосніше, голосніше...

-Бійся зверженого короля з кривавими очима...

-Кішки-мишки...

-Але хто ж тут король....

-Усе це лише гра...

-Кішки-мишки...

-Моя гра...

-Бійся зверженого...

Мишко,тікай!

Мія підхопилася зі свого місця,відчуваючи, як холодні краплі поту обпікають очі. Серце скажено калатало, ніби стараючись ось-ось вирватися з грудей. Голову різали уламки голосів, поривали бігти, кричати, голосити, битися, аби тільки не стояти в болісному заціпенінні.

-Я мушу йти!-закричала Мія,однак з грудей вирвався лише злісний шепіт.

Дівчина, шпортаючись, підбігла до дверей, злісно смикнула за ручку й помчала стрімголов у темряву, перечіпаючись через меблі, болісно вдаряючись об невідомі перешкоди. Зрештою, вибігла у коридор, налякано роззираючись довкола. Раптом, десь неподалік тишу розітнув зойк. Мія мерщій кинулася на звук. У кімнаті Едвіна яскраво горіло світло.

-Ед?!-срібноволоска похитнулася, кинувши погляд на бризки багряної крові на підлозі.