На грані Ч/б Божественна гра

47

Шалений гуркіт струснув повітря. Хтось відчайдушно молотив двері, неначе від цього залежало життя чи смерть.

-Хто? Га? Що, знову?!-спантеличене і досі сонне товариство, яке в паніці посхоплювало, що під руку потрапить, зібралося біля входу.

-Невже цей Алан вистежив нас?!-налякано скрикнула Ізабелла,-Як будемо оборонятися?!

-Нема потреби!-Едвін зненацька кинувся до дверей, буквально силою пробившись крізь гурт і, на загальний подив, кинувся відчиняти броньовані двері.

Броньована межа, що відокремлювала усіх від таємниці, нарешті подалася і з протяжним скрипом відчинилась. З уст присутніх зірвалися шоковані вигуки.

-Не помилився-таки. -Àрмен, що постав у дверях, посмішкою тамуючи гримасу болю, поточився, ледь втримавши на плечах непритомного Невіна.

-Свята Сило, вони вціліли!-здивовано прошепотів Грей,-Це Невін, король ангелів, брат Еда,-пояснив він спантеличеній Ізабеллі, показавши пальцем на непритомного юнака, поки Юкі та Мей заходилися біля гостей із медикаментами й бин тами.

-Але як він відчув, що за дверима був саме він? У вас уже немає того... демонічного чуття, чи як там ви його називаєте?-здивувалась блондинка.

-Тут уже інше,- юнак м'яко і поблажливо посміхнувся,-Ці двоє тисячі років були королями, воїнами противниками, суперниками, однак завжди лишалися братами, хоч би що. Рідне серце завжди знає.

Слова Ізабелли, що готові були зірватись із її вуст перервалися знесиленим шепотом закривавленого Армена.

-Здається,-його вуста скривилися у розпачливу усмішку,- Нам кінець.

(Вибачте за коротку главу, потрібне місце для наступної глави)