На грані Ч/б Божественна гра

Найніжніший апокаліпсис 1

Навколо колихалася на пухнастих ніжках шурхітлива тиша, пронизана тужливим і болісним дзвоном. Така рідна темрява, дзвінка і блискуча, неначе брижиста шкіра опівнічного океану.

У повітрі серед густого золотавого трунку з променів витали блискітки -порошинки, іскрилися усіма кольорами веселки, танцювали з леготом-вітром, що приємно цілував обличчя прохолодою.

Серце закалатало ще сильніше, женучи у вени розчинені в крові спогади минулих днів. Зненацька, така туга розіллялася у грудях, що срібноволоска мимоволі приклала долоню до грудей, мовби намагаючися стримати водоспад, закрити усі тріщини надламаної душі.

-Ти справді тут... Аж не віриться...-прошепотіла вона, не піднімаючи голови, аби не сполохати гарячі сльози, що зібралися на дні серця,-Знаю, ти не чуєш мене... Однак... я рада тебе бачити, Еліне...

Срібноволоска обернулася. Навпроти неї стояв Елін, безмовно втупившись порожнім і немов напівздивованим поглядом. Його зіниці, затемнені тінню від чорного каптура, відливали кривавим червоним.

Вітер промайнув між деревами, легенько підхопив у вальс блискітки у повітрі, пробігся лоскітливо по шкірі ніжно відгорнув пасмо з чола демона. Осяяний золотими променями, він здавався ще прекраснішим, немов антична статуя.

Мія глибоко вдихнула. Вмить, кулон на шиї зник, натомість, рука міцно стиснула білий клинок, а поруч повітря задрижало. За спиною дівчини звився білий дракон, однак набагато більший, ніж раніше. Тепер його тулуб сягав добрих сімох метрів. Істота погрозливо загарчала.

Елін кволо ступив уперед і... розчинився.

За мить срібноволоска ледве встигла заблокувати могутній удар справа і скрикнула від болю. Руки заніміли від напруги.

...

Хм,тоді покажи,чого навчилась,-блиснув зубами демон,-не бійся,я піддаватимусь.

Дівчина стала,тримаючи меч в обох руках, і, наблизившись до Еліна, швидко змахнула ним, проте демон з небаченою легкістю відбив атаку. Вже упевненіше, дівчина робила випади, які неодноразово бачила.

-Я вражений, ти дуже добре володієш мечем, як на людину, ще й дівчину,- ухиляючись від її атак, похвалив Елін,-та все одно, ти ще зовсім аматор, ще й повільніша за кульгаву черепаху!