На грані Ч/б Божественна гра

60

-Цікаво, що ще тобі снилося, бо...-Елін хотів сказати щось іще, та лиш кавкнув, бо срібноволоска кинулась на нього з обіймами.

-Ти... От дурбецало...-тільки й прошепотіла вона.

У відповідь Елін тільки зітхнув й огорнув дівчину руками. Так вони просиділи довгі вічності, просто наслухаючи ритм сердець одне одного, набираючись сонячного сяйва, що лилося з-за вікна, програючи собі в голові цей момент, помережаний візерунками тіней запиленої шибки. Його долоні заспокійливо пливли спиною, легко, як лебединий пух по гладі озера, та зненацька зупинилися біля лопаток. Мія здригнулася від раптового, дивного відчуття на спині, що вгризлося в лопатки мовби судомою, й стріпнулася, наче струмом уражена. Застиг і демон, вражено дивлячись на срібноволоску. Раптово, час зрушив із місця.

-Вибач, я...-Елін зненацька випручався з обіймів, відвівши погляд.-Я маю йти. Привітайся з усіма внизу, їм не терпиться тебе побачити.

На обличчі демона промайнув дивний вираз, який було прочитати складніше, ніж його жахливий почерк. В миг ока юнак зник, кулею спустившись драбиною вниз.

Мія спантеличено закліпала очима, оговтуючись, тоді розчаровано зітхнула. Та цей короткий епізод затьмарила запізніла радість.

-Це ж усі в зборі!

Срібноволоска вибралася зі спокусливих тенет теплої постелі й шпортаючись у довгій до литок білій сорочці, злетіла вниз драбиною.

-Жива! Хвала небесам!

-Міє! Ти три дні проспала!

-Як ми хвилювалися, дурепо!

-Ти у своєму стилі, Белло...

-Божечки, я така рада, що ти прокинулася!!

Вмить, срібноволоска опинилася серед божевільного вихору радісних вигуків, лоскітливих і задушливо-міцних обіймів. Серед вереску Юкі та Луни, вигуків Ґрея, дурнуватих жартів Ловела. Мей сміялася зі сльозами на очах, розгубила, здавалося, всю свою аристократичну холоднокровність. Невін теж зовсім забув про свій стан, сміявся і гладив Мію по голові, куйовдячи волосся у смішні куделі. Котячі вуха Луни залоскотали щоки, коли демонесса припала до грудей дівчини, ридаючи від загального щастя. Армен закружляв спантеличену вкрай Ізабеллу, а Ґрея душив в обіймах Елін. Усе заполонили сміх, вереск, радісні вигуки і сльози безмежної радості возз'єднання. Кожен обнімав кожного без розбору, не міг натішитися безмежним щастям того, що живий.