Кирило: з тобою все добре?
Станіслав: так , звісно)
Кирило підняв трішки Балаклаву.
Кирило: спекотно...
Станіслав: буває)
Кирило дивився в гору, на небо... кожна хмара йому нагадувала про Дениса, йому було усього 16 рокі... дитина... І зараз Кирило , майже сам не повторив судьбу свого найліпшого друга який замінив усіх близьких для нього людей..
Станіслав пішов по своїх справах , Кирило залишився один , один із своїми думками та галюцинаціями голосів людей яких нема в живих. Він вирішив походити по окопах. Аби як він піднявся на ноги , спираючись об стіну брудного окопів , він обережно пішов , дивлячась шо роблять хлопці.
Денис: ти чого встав? Сильно здоровий ? Або термінатор?
Кирило: та все нормально , не хвилюйся..
Денис: дивися мені..
Кирило йшов далі , окопи були дуже довгі. Він побачив двох хлопців граючих в карти з голими бабами.
Кирило: уу , а щож це в нас таке?
Діма: єєє , а нащо ти встав?
Павло: так , тобі треба полежати.
Кирило: не зоговорюйте мені зуби. Вам казали що грати у вільний час , а вам треба зброю начистити..
Діма: ну братику , увійди в положення.... Жінок немає , дерева тоненькі , ну...
Павло: ми зараз дограєм , і зробимо все , з космосу побачиш які вони блискучі..
Кирило: ех... добре... спасайтесь)
Він шов далі , як раптом почув свист , часу хватило лише на те щоб сісти та прикрутити голову , перед тим , як снаряд прилетів в 60 метрів від них. Він встав , подивився що це було , як побачив ще один снаряд летить.
Кирило: от бляха..
Він швидко сів та заховав голову.
Станіслав: Кирило!! До мене біжи!!
Кирило як тільки міг прийшов до Станіслава.
Станіслав:треба запускати, бо пизда нам!
Кирило швидко запустив агрегат , та ліг на землю прикриваючи голову , снаряди друг за другом полетіли в сторону рашистів. Все стихло.... Кирило встав як зміг , подивився по сторонам , нікого немає на поверхні , він підійшов до окопу , як швидко зʼїхав в нього на дупі.
Кирило: та де хто бляха муха?
Трішки притрушені землею хлопці встали.
Діма: не сци , всі тут.
Кирило стоїть та намагається знайти очима Станіслава. Він сидить біля дерева . Він швидко прийшов до нього , почав трішки прихлопувати його по щекам.
Кирило: Станіслав Андріїович , прокидайтесь!
Він швидко взяв його на руки та поніс в окоп .
Кирило: аптечку та бінт треба , швидше.. та відверніться будь ласка. Вид не дуже приємний..
Коли всі атрибути вже принесли , Кирило зняв капюшон та Балаклаву з голови Станіслава , обробив ранку , та положив вологу тряпки йому на голову . Ще 2 хвилини він був непритомний , потім він розплющив очі.
Станіслав: де я?
Кирило : ти вже в окопі , топі не модно нервуватися , всі живі здорові крім тебе... вмазався в дерево головою..
Станіслав:зрозумів , дякую)
Кирило: я поки зняв твою Балаклаву , відпочинь трохи..
Станіслав: ти забув? Я ж не вбиваємий....
Кирило: так , відпочивай сказав.
Станіслав: добре добре) як ти?
Кирило: нормально..
Станіслав : болить?
Кирило: трохи є..
Станіслав: сідай рядом , відпочинь , стрибунець...
Кирило сів біля Станіславу , спершись головою та правим плечем об холодну стіну окоп , він розумів чому Станіслав хвилювався про його життя тому що він новенький , і не знав який він боєць по життю. Сила волі , терпіння, інтелект та розум були в нього дуже добре розвинуті , він справжній воїн.
Вони сиділи та обговорювали план дій , вирішили зробити нову пастку для ворога.
