Василь: так, до берега , а там сказали що нас хтось забере..
Кирило: так, я знаю, скільки нам залишилося?
Василь: двузвучно... взагалі до берега ще трішки , хвилин 10-15...
Кирило: добре, так, людии, вдягаємо броніки і зброю беремо... час у вас був щоб поговорити з рідними...
Василь їхав , в нього у голові грала лише одна пісня.Відпусти.У автобусі була повна тиша, всі хвилювалися. Автобус зупинився біля берега. Відчинилися двері. Всі почерзі почали виходи , як побачили сивого чоловіка, я поряд хлопця та дівчину, це був Сергій Олександрович та його ліва та права рука , Володя та Даша. Кирило підійшов до них .
Кирило: добрий ранок , по наказу прапорщіка ми прибули, 20 чоловіків та 4 жінки, 5 медиків.
Кирило зняв баклаклаву та подивився прямо у очі Сергію Олександровичу. Чоловік потиснув руку Кирилові. Даша зі сльозами подивилася на свою молодшеньку сестричку.
Даша: моя дитинка...
Даша не втрималася та дуже міцно обійняла Кирила, вони дуже давно спілкувалися. До них підійшла Віка та Настя, вони міцно обійнялися. Коли Кирила відпустили , він підійшов до Володі, потиснув йому руку та похлопав по плечу.
Кирило: рота, струнко!
Сказав це Кирило повернувшись до своїх побратимів обличчям.
Всі: Україно свята, мати героїв,зійди до серця мойого. Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв; боїв славного завойовника і батька Хмеля тріумфами, гуком гармат революції , радісним гомоном Софійських дзвонів.Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться , бо Ти , пресвята, все життя моє, бо Ти моє все щастя.Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки принеси мені зойк катованих в тюрмах , льохах, в концтаборах. Хай віра моя буде гранітом , нехай зросте завзяття,міць, щоб сміло я у бій іщов так, як ішли герої за Тебе , Свята , за славу Твою , за Твої святії ідеї; щоби пімстити гпньбу неволі , стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну Кров розстрілянних під Базаром і Крутами і тисячи безіменних борців Твоїх революцій, що кості їх розкидані ,або тайком загребані. Спали вогнем, життєворная , кволість у серці моєму, нехай страху не знаю я, не знаю, що вагання. Скріпи мій дух , загартуй волю; в серці замешкай моєму. В боях,тюрмах рости мене до ясних чинів для Тебе. І в чинах тих хай знайдуть смерть, солодку смерть в бою за Тебе, і розплинуся у Тобі я і вічно житиму в тобі, Свята Україно моя , відвічна й непоборна...
Сергій Олександрович: вже час... сідайте по 6-7 чоловік на танк і будемо їхати. Анастасія , Вікторія та Катерина йдуть з нами.
Всі залізли на танки, та поїхали по пересному мосту. за ними йшли Кирило,Віка , Настя та декілька війскових з другоє роти.
?: ви Катерина Кирилівна якій 16 років?
Катерина: так.. а тебе як називати?
?: Кузьма.. приємно познайомитися)
Катерина: взаємно.. як кого звуть?
Кузьма: ну дивіться , це Назар та Андрон , два збоченці...
Катерина: в нас теж є такі))
?: воу воу, дівчина, ви така гарна, а як вас звати?))
Кузьма: а це йолуп який за мітлою не слідкує....
Катерина: хм... мене звати Катерина Кирилівна.) а як вас називати?
?: називай мене "мій лев"))
Рука хлопця впала на руку Катерини, після чого прилетів смачний лещь.
Лев: ай, за що???
Катерина: щоб не залицявся))
Коли вони перейшли через міст , Катерина побачів базу та дуже довгі окопи.
