Емір: ага... і вона має заспокоїтися від цього запаху?
Одарка:так... має...
Дівчина зіскочіла з ліжка та сіла, задихаючись у сльозах. Емір як можна сильніше обійняв дівчину та поцілував у потилицю.
у намет зайшла Віка з застигшим обличчям та телефоном біля вуха.
Вікторія:так...так...добре...якщо що, ми передзвонимо....
Одарка: що там?..
Вікторія: мені дзвонила мама... вона каже що Софієн збіжала з дому... і каже що перед цим вона казала що хоче до нас...
Катерина:ЩО??
До намету зайшла Марічка.
Марічка: доброго дня... ми тут зловили якусь дівчинку.. каже що до сестер бігла..
Катерина хутко підірвалася з мізця та побігла до посту. Підбігаючи до нього вона побачила знайому червону кофтинку та довге русяве волосся на ній.
Катерина: боже...
Дівчіна добілга до молодшої сетрички та міцно обійняла її.
Софієн:Катя, Катя!
Катерина: боже.. моє ти сонечко... як ти добігла... там же ж так небезпечно... що ж ти так...
Катерина почала плакати ще більше ,притискаючи до себе дівчнку, гладячі рукою її по спині. До цьогго часу до них вже прибігла Одарка та Вікторія , які теж міцно обійняли дівчинку.
Лев: так то сестри?...
Кай:ага... а вони всі з Нової Каховки.. і ти прикинь... дитина бігла звідти , і сюди... я хуїю...
Софієн:мені тато сказав що вас вже немає...що ви загинули...а я не вірила йому... і побігла до вас....
Катерина:сонечко...ми живі... цілі... не хвилюйся.. все добре.. але ми скоро поїдемо у Львів... а звідти у Києв... а з ньогог на поле бою... але у інше місце...
Софієн:ні... не їдьте... будь ласка... не залишайте мене... я не хочу тут бути... мені страшно...заберіть мене...
Катерина: але ми не можемо їхати без твоїх батьків... давай їх теж заберемо...
Софієн:гаразд...
Віка подзвонила мамі та сказала щоб збирали речі та йшли до посту.
Вікторія: зараз прийдуть всі наші та поїдемо вже сьогодні вночі.
Катерина пішла до Сергія Олександровича.
Катерина : Сергій Олександрович, а ви можете взяти ще автобус взяти?... ми зібралися наших вивозити... там 10 осіб... і дитина...
Сергій Олександрович: пупупу... спробую, зараз подзвоню...
Чоловік почав дзвонити та розмовляти з кимось.
Емір: так.. Вікторія, можеш познайомити з маленьким сонечком?)
Вікторія: таак... Софієночка... знайомся.. це молодий чоловік Каті... вони напевно скоро будуть грати веілля)
Емір спустився на коліна та подивився дівчинці у обличя знявши балаклаву.
Емір: мене звуть Емір, а тебе Софієн? Катерина мені багато чого розповідала про тебе))
Тим часом у наметі Катерина домовилася на автобус та прийшла до всіх інших.
Катерина: так... ну все зроблено... тому дитину у окоп та хай там сидить поки не поїхали.. а всі інші проходити курс по збирання валізи додому...
Емір: гаразд...
Всі пішла по справах, Катерина взяла дівчинку у руки та пішла до окопу.
Катерина: так.. і шо мені з тобою робити?
Софієн: не знаю...
У небі почувся свист, прилетіло біля бази у лісі, Катерина встигла закрити вуха дівчинки та сховати її за собою.Писк у вухах. голова ходе ходуном, чутно ще прильоти , але ближче. Коли наші відбилися та все це закінчилося , Катерина лягла на спину та дивилась у небо.
Катерина: Йосеп драний... моя голова... Софієн, все в порядку??
Софієн: так.. але мені страшно , Катя... заберіть мене звідси..
Дитина почала плакати.
Катерина: спокійно сонечко. вже все добре... скоро поїдемо... не плач.
У окоп стрибнув Емір.
Емір:Катерино,та ваші йдуть... і не тільки... там ще родичи деяких наших дізналися що твоїх заберають , та теж почали зібратися...
Катерина: так... Софієн...пішли наших зустрічати...
Катерина взяла малу на руки та виповзла з окопу, втрьох вони пішли до посту. Запах.. запах рідного...сильне запаморочення.... ноги підкошуються...
