Ніч. Темрява. Грозові хмари все ближче і ближче підходять до окопів. Кирило та Станіслав дали командування Вадиму та Василю поставити міни біля спальні рашистів. Плівкою для теплиці почало робити невелику кришу , щоб дощові краплі не потрапляли в окоп. В окопі стало дуже спекотно. Кирило зняв куртку , сидить в кофті і Балаклаві.
Денис: знімай клаву , спекотно ж.
Кирило: нормально..
Станіслав: знімай, бо зараз все в воді буде)
Кирило відвернувся від хлопців та зняв Балаклаву. Спершись об стінку він почав засипати.
Станіслав:я не давав добро на сон)
Кирило:я не сплю... я ямку роблю...
Станіслав: нашо тобі ця ямка...
Кирило: муху поховаю...
Денис:ой бляяя
Станіслав: сходи на перекур... та й я піду...
Вони встали , та пішли на поверхню , Кирило сів біля дерева на землю. Станіслав сидить біля нього.
Станіслав: можна показувати обличчя , головне щоб волосся не було видно... а так нормально , я ж показую...
Кирило: прийняв...
Станіслав: у нас с тобою трохи інша ситуація , не традиційна .... Так скажемо....тому волосся і те що в нас проміж ніг , це наш секрет....
Кирило: знаю...
Станіслав поклав руку на голову Кирила та розпушив йому волосся.
Кирило: бляха , ну нашо?
Станіслав: щоб було)
Він обережно прибрав волосся з його обличчя та натяг капюшон . Кирило курив свої цигарки та дивився в очі старшині гвардії та не розумів до чого він це робить.
Станіслав: як тобі тут ? Лячно?
Кирило: нормально...
Станіслав: ну я так і думав , хлопцям дуже подобається те що ти такий мужній «чоловік»)
Кирило: зрозуміло...
Станіслав: не кожен стерпів би пулю у нозі , ще й мовчки) молодець)
Кирило почав курити другу сигарету.
Кирило: дякую старшина гвардії. Служу неньці Україні.
Він приклав руку до голови, дивлячись холодним поглядом у вічі Станіслава Андрійовича. Станіслав обережно спустився на одне коліно дивлячись в очі малого , погладив його по голові .
Станіслав: злий їжачок)
Кирило: сам такий...
Кирило обережно вкусив його за руку. Вони встали та пішли на пост , подивитися як там хлопці.
Станіслав: ну дивіться , чіп і дейл...
Василь з Вадимом включило тихо музику та стояли дригалися під неї. Вони навіть не побачили що до них йдуть.
Станіслав: агов , мене як чутно?
Кирило підійшов до хлопців.
Кирило: вам пизда....
Вадя:тікаємо....
Ці двоє побігли до роти , Станіслав та Кирило залишилися вдвох.
Кирило: ми перейняли пост?
Станіслав : ну , можна і так сказати....
Вони сиділи , перевіряли, розмовляли , реготали
Кирило: я ніколи не думав що я буду сміятись так багато на фронті.....
Станіслав: я взагалі не памʼятаю коли в останній раз було так цікаво сидіти на вахті..
Кирило:ага... взагалі мені подобається тут , від мене є хочь якась допомога , мені не лячно що мене вбʼє батько , мені добре ...
Станіслав:це головне )якщо що я завжди допоможу тобі )
Так , він не дуже дружелюбно виглядає , але в нього добре серце ,він хороша людина. Він завжди допоможе коли треба , він відноситься до Кирила як до рідної дитини. Йому важливо щоб з ним було все добре , він пожертвує всим , щоб його врятувати. Кирило цінує його турботу.
Кирило: ти помирився з дівчиною?
Станіслав: ми розійшлись більше півроку назад))) я вже забув про неї)
Кирило: точно....
Станіслав: ага , треба вже йти бо дощ накрапатиме...
Вони пішли до роти , як пішов ливень з грозою. Вони йшли як можна швидше. Коли прийшли , то всі вже спали , тому вони тихенько зайшли та лягли біля входу , вони обидва спали зі зброєю , щоб якщо що захистити роту.
