Задуманий план не був здійснений , тому що ризики були сильні , та головне зараз було навчання. Через 4 дні допоміжна група збирала свої речі та розмовляли з друзями та побратимами перед поверненням додому. В цей час Катерина пішла в ліс , щоб назбирати гарних трав щоб за сушити їх та зробити приправи, але вона побачила незрозумілий силует у кущах. Витягнувши ножа з пояса , вона підійшла тихенько до кущів та обережно подивилась.
Лексо:Fehu.
Купка з якихось квітів , ниток , та воску від свічки одразу загорілася. Чоловік сидів як ні в чому не бувало та щось промотав під ніс.
Катерина: я дійсно знала що ти якійсь старанний хлопчик...
Лексо злякався та повернувся до дівчини обличчям.
Катерина: але шоб творити тут якусь хуйню... перед виїздом....ну це пахне поясненням та 100 присідань.
Лексо: пф...
Чоловік важко видихнув та закрив своє обличчя долонями. Неочікувано в небі почувся грім та ляскіт крапель по листю. Катерина залізла у кущ де було сухо , ще й палав букет, який грів дуже добре.
Катерина: а це шо за прикол? Так , ти , відьма , пояснюй шо тут коїться...
Лексо: ритуал на здоровʼя...
Катерина:і скільки ти тут цим займаєшся?
Лексо: з самого початку ...
Катерина: Боже... шо ж с тобою не так , як??
Лексо:шо як?
Катерина: як ти підпалив його???
Лексо: в мене дар...
Катерина: який?
Лексо: я відьмак..
Катерина: так.... Я зараз тебе самого запалю , побігаєш тут.
Тиша. Йде дощ , але на «відьмака» та «полювальника на відьом» він не чіпав , вони сиділи під тим кущем та грілися за допомогою вогню.
Катерина: чому ти раніше не розповідав?
Лексо: просто подумав що , буду виглядати як дебіл..
Катерина: ну ти завжди так виглядаєш , в тому і є твоя родзиночка...
Лексо: дуже смішно , ха ха ха.
Катерина: а я і не сміялась...
Знову тиша , могильна.
Лексо: ви тепер це всім розповідати будете?
Катерина: ні.
Лексо:але чому?... начебто ви все розповідаєте..
Катерина: охооо.
Дівчина сіла в позу лотоса та поклавши лікоть на коліна , головою сперлася на кулак.
Катерина: повір мені... я дуже багато чого знаю... і багато чого чула... але я не все розповідаю... я знаю про що можна говорити , а про що ні.
Лексо: Тобіж, ви як скриня?
Катерина: можна і так сказати , але я людина слова.
Лексо: а вам точно можна довіряти?
Катерина: ну , я думаю так , а в тебе щось трапилось?
Лексо: так , страх... все ж таки там пиздець... не знаю хто там , де , шо і як...
Катерина: коли я їхала сюди , з Естонії , сама , причому зовсім , але я розуміла, що я їду на справу , яка можливо врятує когось.
Лексо: а скільки тобі тоді було?
Катерина: здивуєшся , 16, а вже через 6 місяці мені буде 17 рочків)
Лексо: але навіщо ви тоді їхали сюди? Ви ж юна дівчина , жити й жити.
Катерина: мене тут чекав Станіслав , та хлопчики , про яких він мені розповідав...
Лексо: ви зустрічалися з ним?
Катерина: типу того , але потім я зробилась ображеною та ми вирішили розійтись , потім були ще відносини , і людина зі мною пішла , і полегла майже в перший ж день, а зараз Емір , сподіваюсь, моя людина яка зі мною до останнього.
Лексо: ну... якщо чесно... мені дуже сильно сподобалась Софія , але я не знаю як зізнатися їй в цьому...
Катерина: ну квіти подаруй , або напісяй сердечко... я хер зна...
