Катерина сиділа та дивилась на небо крізь на пів запалене дерево. Вона почула кроки , але продовжувала дивитися у небо .
Станіслав Андрійович: що трапилось?
Катерина: все нормально , не хвилюйся.
Станіслав Андрійович: як скажеш, пішли на вечерю.
Катерина: а скільки нам залишилось до відʼїзду?..
Станіслав Андрійович: хм.. начебто 5 днів, а що ?
Катерина: а ми ж можемо з собою Лева ?
Станіслав Андрійович: а навіщо він нам?
Катерина: мені здається що він нам допоможе більше ніж тут..
Станіслав Андрійович: коли здається треба хреститися.. ну а чим він нам допоможе?
Катерина: поки що не знаю, але відчуваю.
Станіслав Андрійович: добре , їде з нами.
Катерина: дякую.
Катерина встала та пішла до бази. Вони йшли мовчки , але в головах обох було одно і теж саме.
Василь: так , ну я свого допитав , багато чого розповів.. але спочатку ми переводили все з Узбецької на російську...
Катерина: що розповідає?
Василь: каже що склади для винограду забиті боє припасами та технікою.
Катерина: робити прямий удар дуже небезпечно , постраждає все у радіусі 10 км, тому треба відступити трішки , деякім піти в розвідку по ближніх селещах , місцевим нічого не казати , і було б добре не показуватись навіть їм, тому піде група , перевіре , повертається , та шмаляємо у склад.
Сергій Олександрович: не погано , але ми можемо одразу вдарити 1-2 снарядами.
Катерина: так , але треба перевірити , шо це взагалі за склад ..
Станіслав Андрійович: добре , а хто піде?
Катерина: ну я піду однозначно, беру з собою Василя , Дениса , Маркуса та напевно Лева , бо вони більш менш тихі та не помітні.
Василь:я??? А можно не мене? Я буду краще заряджати агрегат..
Катерина: це наказ .
Василь: так точно..
Станіслав Андрійович: ти впевнена що 5 голів вистачає?
Катерина : так , менше або більше не можна , можна так спалитись.
Сергій Олександрович: мені здається на навчання ти можеш ще більше взяти , треба ж навчати.
Катерина: я думаю зараз не на часі..
Сергій Олександрович: це наказ.
Катерина: так точно.
Емір: я можу йти , бо малу саму я не відпущу.
Катерина: добре , тоді ще Лексо може йти... Килимов , Владислава , Кучму та Миколу.
Сергій Олександрович: Володю та Назара теж треба взяти.
Катерина: пф... якось багато.
Сергій Олександрович: ти впораєшся , ми віримо в тебе.
Василь: вибачаюсь , але нам треба все ж таки попередити людей.
Катерина: в селищах , які на тій стороні , дуже мало родин , і зашилися так би мовити «рузкіі», які могут передавати інформацію ворогу.
Василь: але ж це люди..
Катерина:я розумію , але вони самі хотіли цього , вони хотіли русню , і саме із-за цього страждають всі , так , мені боляче коли я розумію що гинуть люди , але в мене немає іншого вибору , або бити ворога за те що вбиває людей , або бити себе , за те що я нічого не роблю корисного , а я хочу повернутися додому , я хочу жити в своїй рідній хаті і в своїй країні , а не в хаті яку разграбили , розбомбили , ще й свій прапор поставлять.
Василь: але ж там теж люди , які можливо народились в Україні , в яких документи українські , але в них інша думка.
Катерина: от бачиш , із-за думки когось , зараз погано всім, і не тільки нам , але й тим , хто по той бік , хто сьогодні намагався затерти нас з землі , хто вчора це робив , і завтра він теж буде це робити , поки ми не зникнемо, а ті люди , які з ними сидять , бажають того ж , і тепер подумай , а можемо ми дати життя тим , хто вбиває нас та самих себе?
Василь: а якщо там є наші українці , які не можуть виїхати?
Катерина: вони виживуть , і вони будуть жити , тому що ми врятуємо , ми будемо евакуювати людей , так , буде пекло , але ми всіх виведемо. Наші чи ні , але ми врятуємо.
Василь: добре , а з полоненими що робити?
Катерина: поки що не знаю...
